Розділ «4. ПРАВОСЛАВ'Я БУКОВИНИ»

Історія релігії в Україні

Цілісна й повна картина українського православ'я немислима без висвітлення його складової, але своєрідної частини — буковинського православ'я — окремої гілки могутнього християнського дерева українського народу, яка пустила глибоке коріння на споконвічних землях українського покордоння. Дослідники історії церкви в Буковині дотепер дискутують про її статус, підпорядкування й канонічність. Налічують більше як 10 різних юрисдикцій цієї церкви, зокрема підпорядкування Київській, Охрідській, Константинопольській, Карловацькій (Сербській), Румунській і Московській церквам. Але протягом тисячоліття вона все одно була й залишається церквою українського народу. З духовного джерела буковинського православ'я, крім українців, користали й інші народи, в першу чергу молдавани та румуни.


Спільні корені молдавсько-українських і галицько-буковинських взаємовідносин



Спільна церква русинів (українців) і молдован


Змінилася політична ситуація і в Молдавській державі. Вона на ціле століття стала васалом Польщі. Господар Петро Мушат "з власного переконання і з волі бояр" 26 вересня 1387 р. присягнув перед митрополитом Київським Кипріяном на вірність польському королеві. Як "приятель і зять" королівської родини, господар Петро зрозумів, що Галицька митрополія приречена, що треба вийти з її юрисдикції і вести незалежну церковну політику, щоб не стати, як Галич, здобиччю папства.

Було досягнуто згоди між Константинопольською патріархією і молодою Молдавською церквою. Владику Иосифа, якого називали узурпатором і псевдоєпископом, було піднесено до гідності митрополита. Молдавські літописи зазначають, що господар Олександр Добрий дав митрополитові для перебування святий монастир в Сучаві біля господарського палацу, щоб він був кафедральним, приписав до нього багато сіл і рабів.

Складова частина українського православ'я, дочірня єпархія Галицької митрополії стала її своєрідною спадкоємицею й самостійною церквою молдован і русинів (українців), які проживали в межах Молдови, зокрема на Буковині (офіційний титул "митрополія Русославія чи Молдославія" — додаткове свідчення цього). Як уціліла частина колишньої спільної церкви, нова православна церква в Молдові стала рідною і для українського населення.

У 1511 р. польський король Сигизмунд І дав розпорядження заборонити галицьким русинам (українцям) висвячуватись у духовний сан у Сучавській митрополії "під загрозою втрати священництва і голови". Однак і після цього королівського розпорядження всі церковні справи галичани вирішували більше як 130 років у сусідній і братній Молдові. Утворення Львівської єпархії було протидією тому, щоб галицьке духовенство висвячувалось у Молдові, за межами Польщі. Історики церкви зазначали: дружні стосунки між православними церквами Галичини, Молдови й Буковини тривали аж до кінця XVIII ст., доки молдавська церква не відкинула з ужитку староукраїнську і слов'янську мови, а "буковинсько молдавські русини (українці. — Авт.) не розірвали ... відвічний союз з галицькими братами" ("Буковинська зоря" // 1870, 18/30 березня).

У 1403—1404 рр. у системі Молдавської церкви утворено дві єпископії — в Радівцях і Романі. В усій Радівецькій єпархії жили переважно українці, до її складу ввійшли північна частина Молдови з містами Чернівці, Хотин і частина повіту Сучавського, тобто споконвічна українська земля Буковини.

Буковина була переповнена великими й малими монастирями. Докорінно змінилася ситуація в буковинському православ'ї внаслідок церковно-політичних дій молдавського господаря Василія Лупу, котрий з особистих міркувань змінив церковну юрисдикцію. Сучавська митрополія ввійшла в підпорядкування митрополії в Яссах, а через неї — під юрисдикцію Константинопольського патріархату. Це потягло за собою глибші зміни. З богослужбового вжитку вилучили старослов'янську мову, а з двору й церковної канцелярії було витіснено староукраїнську мову. Старослов'янську мову одразу замінили грецькою. Сучавський митрополит Варлаам опрестував нововведення. Народ зустрів їх вороже.

У складній ситуації розвивалися тісні дипломатичні, церковні та інші контакти між українською і молдавською сторонами.

Особливе пожвавлення українсько-молдавських зв'язків припадає на період визвольної війни українського народу. Українці Буковини й Молдови одностайно стали на боці Богдана Хмельницького. Православна церква виступила посередницею в переговорах Б.Хмельницького з молдавським господарем Василієм Лупу. Гетьман зустрічався з митрополитом Молдови. На дипломатичному рівні велися розмови про відносини між Україною і Молдовою та міжнародні стосунки, а також про династичний шлюб Тимофія Хмельницького з дочкою господаря Домною. Планам Б.Хмельницького й Тимоша не судилося збутися. Дружні стосунки змінилися неприязню. Верх взяли румунські чинники. Усе українське було відкинуто, відтиснуто румунізацією.

Негайний перехід богослужінь на румунську мову не міг бути раптовим, оскільки для цього треба було мати богослужебні книги цією мовою, а такі книги появилися значно пізніше. їх перекладав і частково надрукував митрополит Досифей (Барилович), який очолював церкву Молдови в 1671 —1673 і 1675—1691 рр.

Коли в Україні в кінці XVI — на початку ХVII стст. поширювалося уніатство, вищі достойники православної церкви Молдови надали неоціненну допомогу українському православ'ю. Після смерті Львівського єпископа Гедеона Балабана — екзарха великого константинопольського патріаршого трону православна церква в Україні опинилася в скрутному становищі. В живих залишився тільки один православний архієрей Михайло Копистенський (помер у 1610 р., і його кафедру не було заміщено). До Сучави відправився тоді Іов Княгинецький, засновник і ігумен Манявського скиту з проханням висвятити єпископа для осиротілої Львівської єпархії.

Монастирі Буковини й Молдови нерідко поповнювалися українцями. Так, уродженець Кам'янця-Подільського українець Стефан постригся в Сучавському монастирі на Буковині під іменем Афанасія. З ним підтримував зв'язки Петро Могила ще до початку своєї церковної кар'єри в Україні. Українець за походженням, родом з Полтави Петро Величковський (1722—1794) (нещодавно визнаний святим Руської Церкви. — Авт.) став відновлювачем занепалого чернечого життя на Буковині і в Молдові. Отримавши постриг на Афоні, Паісій Величковський набрав учнів з числа молдаван та українців, з якими відправився в Молдову. Тут, щиро прийнятий світською та церковною владою, він очолив боротьбу проти засилля фанаріотського грецького духовенства.


Буковинська церква в умовах австрійської влади


У 1774 р. Австрія анексувала Буковину. Внаслідок цього відбулися важливі переміни і в церкві. В описі, складеному австрійським генералом Г.Сплені, зазначалося, що на той час на Буковині діяв 31 монастир, в якому проживало 466 монахів і 88 черниць, 415 священиків і 66 дияконів. Тут числилася 241 парафіяльна церква. Церквою управляв радівецький єпископ. Разом з радівецькою єпископією до Австрії відійшла частина територій Романської та Хушської єпископій, а частина володінь радівецького єпископа опинилася за австрійським кордоном. Імператор Иосиф II 24 квітня 1781 р. видав патент, яким передавав усі монастирі й парафії австрійської зони окупації духовній владі радівецького єпископа Досифея Херескула. Через кілька місяців австрійська дипломатія добилася відречення ясського митрополита від церковної влади над Буковиною. За це він отримав приходи буковинської дієцезії в Молдові. 12 грудня 1781 р. єпископську резиденцію було перенесено до Чернівців.

У 1783 р. волею цісаря буковинську церкву канонічно підпорядковано сербському карловацькому православному митрополиту. Це підпорядкування носило суто догматичний характер, а буковинський архієрей користувався у внутрішніх справах майже всіма правами автокефалії. 27 квітня 1786 р. імператор Иосиф II видав "розпорядження про упорядкування діяльності духовних, церковних і шкільних установ на Буковині", яке часто іменували "духовним регламентом". Зі всіх нерухомих і рухомих маєтків та наявних грошей монастирів і церков Буковини створювався єдиний єпархіальний, релігійний фонд. Прибутки фонду мали забезпечити виключно потреби церкви, духовенства та шкіл. До фонду увійшло 11 монастирів і 14 скитів з 260 монастирськими, 7 єпископськими нерухомими маєтками й помістями з 273615 га землі. Усі маєтки, які опинилися за межами Буковини, було продано, а виручений капітал передано релігійному фондові. Фонд мав 6 млн. форинтів готівкою.

6 вересня 1785 р. закрили власність Буковинської церкви — Манявський скит в Галичині, завдяки існуванню якого, як писав Іван Франко, православ'я трималося в Галицькій Русі аж до кінця XVII ст. Монахам з Манявського скиту в 1648 р. на "вічні часи зі всіма селами, винницями, вигонами й доходами" віддано Сучевицький монастир. Скит набув у свою власність право на десятину від усіх прибутків з міста Чернівці, кілька сіл, винниці, млини, пасіки тощо. Усе майно скиту відійшло до буковинського релігійного фонду. Ченці останнього острівка православ'я в Галичині знайшли притулок в буковинських монастирях. До Сучевицького монастиря було передано найцінніші реліквії з Маняви: срібний хрест з частиною хреста Господнього, мантію та ігуменський жезл.

Духовний регламент скоротив чисельність чорного й білого духовенства. З усіх монастирів залишено 3 чоловічі (Путна, Сучевиця, Драгомирна). В них могло проживати по 25 ченців. Жіночі монастирі ліквідували повністю. Чисельність приходських церков було доведено до 207 (за іншими даними, 186). Чисельність приходських священиків лімітувалася (255 чол.), а посади дияконів ліквідовано. Регламент надавав кожному православному священикові 44 морги земельного наділу (до встановлення грошового утримання) і зобов'язав парафіян відробляти на користь снященика 2 дні на рік від двору. Документ визначав таксу за виконання релігійних треб і забороняв священикам збори добровільних подаянь, придбання у власність нерухомих маєтків, торгівлю худобою та вином, відвідування корчем. Священики зобов'язувалися старанно навчати віруючих обов'язків коритися на совість імператорові й поставленим від нього властям і законам.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Історія релігії в Україні» автора Автор невідомий на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „4. ПРАВОСЛАВ'Я БУКОВИНИ“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • ПЕРЕДМОВА

  • Вступ. ПРЕДМЕТ КУРСУ "ІСТОРІЯ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ"

  • Розділ І. ДОБА ДАВНІХ РЕЛІГІЙ. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ УКРАЇНИ-РУСІ

  • 2. ДЕМОНІСТИЧНІ ВІРУВАННЯ ПРАСЛОВ'ЯН

  • 3. СХІДНОСЛОВ'ЯНСЬКИЙ ПОЛІТЕЇЗМ

  • 4. ХРИСТИЯНІЗАЦІЯ РУСІ-УКРАЇНИ

  • Розділ II. СЕРЕДНЬОВІЧНЕ ХРИСТИЯНСТВО

  • 2. РИМ І УКРАЇНА. КАТОЛИЦИЗМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • 3. УКРАЇНСЬКЕ ПРАВОСЛАВ'Я МОГИЛЯНСЬКОЇ ДОБИ

  • 4. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В ЗАПОРІЗЬКІЙ СІЧІ

  • 5. УКРАЇНСЬКІ МОНАСТИРІ

  • Розділ III. РЕЛІПЙНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ЧАСІВ КОЛОНІАЛЬНОЇ НЕВОЛІ

  • 2. ПРАВОСЛАВНА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ 1900—1917 РОКІВ

  • 3. КИЄВО-МОГИЛЯНСЬКА АКАДЕМІЯ: КОЛИСКА УКРАЇНСЬКОЇ БОГОСЛОВСЬКОЇ ДУМКИ

  • 4. ПРАВОСЛАВ'Я БУКОВИНИ
  • 5. СПРОБИ УКРАЇНІЗАЦІЇ ТА АВТОКЕФАЛІЇ ПРАВОСЛАВНОЇ ЦЕРКВИ (20—30-ті роки XX ст.)

  • 6. ПРАВОСЛАВНЕ СЕКТАНТСТВО В УКРАЇНІ

  • Розділ IV. РАННІЙ І ПІЗНІЙ ПРОТЕСТАНТИЗМ В УКРАЇНІ

  • 2. ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОНФЕСІЇ: БАПТИЗМ, П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО

  • 3. МЕСІАНСЬКО-ЕСХАТОЛОГІЧНІ ТЕЧІЇ: АДВЕНТИЗМ, СВІДКИ ЄГОВИ

  • Розділ V. РЕЛІГІЇ НАЦІОНАЛЬНИХ МЕНШИН В УКРАЇНІ

  • 2. КАРАЇМСЬКА РЕЛІГІЯ ТА її ІСТОРИЧНА ДОЛЯ

  • 3. ІСЛАМ НА УКРАЇНСЬКИХ ЗЕМЛЯХ

  • 4. ВІРМЕНСЬКА ЦЕРКВА В УКРАЇНІ

  • 5. РЕЛІГІЙНИЙ СВІТОГЛЯД ЦИГАН В УКРАЇНІ

  • Розділ VI. РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНІ ПРОЦЕСИ ПЕРІОДУ РАДЯНСЬКОГО ТОТАЛІТАРИЗМУ

  • 2. ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В УКРАЇНІ ПІД ЧАС ДРУГОЇ СВІТОВОЇ ВІЙНИ (1939—1944)

  • Канонічний стан православної церкви напередодні війни (1939—1941)

  • Розкол в українському православ'ї. Конфронтація між О.Громадським і П.Сікорським

  • Церковне життя кінця 1941 — початку 1942 року в Києві

  • Церковна політика в окупованій Україні

  • Релігійно-церковне життя в окупованій Україні

  • 3. ПІСЛЯВОЄННИЙ РОЗВИТОК ПРАВОСЛАВ'Я в УКРАЇНІ (1945—1990)

  • 4. КОНФЕСІЇ ПРАВОСЛАВНОГО КОРІННЯ ТОТАЛІТАРНОЇ ДОБИ

  • Розділ VII. РЕЛІГІЙНО-ЦЕРКОВНЕ ЖИТТЯ В НЕЗАЛЕЖНІЙ УКРАЇНІ

  • 2. ВІДРОДЖЕННЯ УКРАЇНСЬКОГО ПРАВОСЛАВ'Я І ВНУТРІПРАВОСЛАВНІ КОЛІЗІЇ

  • 3. СТАНОВЛЕННЯ ГРЕКО-КАТОЛИЦИЗМУ ЯК ЧИННИКА НАЦІОНАЛЬНОГО ПРОБУДЖЕННЯ

  • 4. НОВІ РЕЛІГІЙНІ ТЕЧІЇ Й ОРГАНІЗАЦІЇ В УКРАЇНІ

  • 5. СВОБОДА СОВІСТІ: ІСТОРІЯ І ПРАКТИЧНЕ ВТІЛЕННЯ В УКРАЇНІ

  • Розділ VIII. МАЙБУТНЄ РЕЛІГІЙНОГО ЖИТТЯ В УКРАЇНІ

  • 2. ІДЕЯ НАЦІОНАЛЬНОЇ ЦЕРКВИ І НАЦІОНАЛЬНОЇ РЕЛІГІЇ

  • 3. ПРОГНОЗИ РОЗВИТКУ РЕЛІГІЇ В УКРАЇНІ В КОНТЕКСТІ РЕЛІГІЙНИХ ПРОЦЕСІВ У СВІТІ

  • 4. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ

  • Запит на курсову/дипломну

    Шукаєте де можна замовити написання дипломної/курсової роботи? Зробіть запит та ми оцінимо вартість і строки виконання роботи.

    Введіть ваш номер телефону для зв'язку, в форматі 0505554433
    Введіть тут тему своєї роботи