Розділ «4. РЕЛІГІЙНЕ ЖИТТЯ УКРАЇНСЬКОЇ ДІАСПОРИ»

Поза межами України проживає 4—5 млн. етнічних українців (без урахування східної діаспори в СНД). Серед традиційних віросповідань українських спільнот у країнах світу, поряд із православ'ям та окремими течіями протестантизму, чільне місце посідає греко-католицизм. Він представлений низкою автономних церковних організацій Української католицької церкви (УКЦ). Рішення про створення зарубіжної УКЦ на базі діючих у світі, поза межами України, уніатських парафій прийнято в 1959 р. на конференції греко-католицьких єпископів у відповідь на ліквідаційні рішення Львівського (1946) собору. До УКЦ належить близько 1,2 млн. віруючих, до її складу входять 3 митрополії (2 — у США, 1 — у Канаді), більше десятка єпархій, 4 екзархати в Західній Європі, кілька вікаріатів.

Початок формування основ греко-католицьких церковних організацій поза межами автохтонних українських земель припадає на останню чверть XIX ст., коли розпочинається процес масової еміграції західних українців, котрі шукали кращої долі, до країн Західної Європи, Південної та Північної Америки. Так звана політична хвиля еміграції, що датується останніми роками Другої світової війни — першим повоєнним десятиріччям, стала останнім масовим сплеском цього процесу. Саме вона вирішально вплинула на формування сучасних церковних організаційних структур, визначивши характер і напрями діяльності зарубіжної ГКЦ упродовж наступних десятиріч.

Разом із першими трударями-переселенцями, за віросповіданням переважно греко-католиками, освоювали на зламі століть нові світи й уніатські місіонери. Вони організовували тут школи та всілякі благодійні товариства, започатковували перші парафії та єпархії, тобто налагоджували повнокровне церковно-релігійне життя відповідно до конкретних умов і потреб.

Отже, церква як осередок збереження рідної мови, обрядів і звичаїв, традиційних форм спілкування і взаємодопомоги, нарешті, психологічно усталеного способу відображення й освоєння дійсності, стала центром тяжіння для переважної більшості українців на чужині. Важко перебільшити значення інтеграційної функції українських церков у діаспорі. Вони стали не тільки ланкою, що єднала українців з батьківщиною, їхня діяльність сприяла консолідації української національної меншини в країнах поселення, гальмувала процес асиміляції.

Становлення і розвиток греко-католицької церкви на американському континенті і в Канаді

Структура греко-католицької церкви в Західній Європі й Австралії

До Австралії перші українці прибули в 1949 р. і вже в 50-х роках їх тут мешкало близько 20 тис, з яких 18 тис були віруючими УКЦ. Екзархат для українців-католиків в Австралії, Новій Зеландії та Океанії (з 1982 р. — єпархія) з центром у Мельбурні створено в 1958 р. Тепер у цьому регіоні налічується майже ЗО тис. українців-католиків. їхні найбільш чисельні громади зосереджено в Аделаїді, Брісбені, Канберрі, Мельбурні, Сіднеї, Перті.

Для керівництва діяльністю греко-католицьких парафій у країнах Західної Європи 1946 р. створено спеціальний орган — Апостольську візитатуру на чолі з єпископом І.Бучком. Виїхавши за дорученням митрополита А.Шептицького на візитацію до країн Латинської Америки в 1939 р., Іван Бучко по Другій світовій війні залишився єдиним повноправним ієрархом ліквідованої на Україні уніатської церкви. У 1945 р. папа іменував єпископа І.Бучка екзархом і апостольським візитатором для українців у Західній Європі.

Уніатські парафії в Західній Європі наприкінці 50-х років було об'єднано в три існуючих досі екзархати: Західної Німеччини та Скандинавії, Великобританії, Франції, Бельгії та Швейцарії. В країнах Західної Європи проживає близько 5 тис. українців за походженням. Уніатські парафії є у Відні, Зальцбургу та в Інсбруку. У Відні в 1784 р. створено одну з перших уніатських парафій поза межами українських земель.

У Франції до УКЦ належать дві третини етнічних українців. Уніатську місію тут започатковано в 1938 році. До

1946 р. вона перебувала під юрисдикцією Львівського митрополита. 1961 р. засновано екзархат УКЦ у складі двох єпархій — Паризької та Ліонської. Пізніше в Лурді організовано паломницький центр УКЦ. Ця церква у Франції налічує близько 20 тис. віруючих.

Початок діяльності УКЦ у Великобританії припадає на 1947 р., коли тут серед емігрантів з числа вояків дивізії СС (січових стрільців) "Галичина", УПА та польського корпусу Андерса розпочинає свою діяльність уніатський священик Йосафат Жан, громадянин Канади французького походження, який перейшов на східний обряд під впливом митрополита А.Шептицького. Специфічний характер повоєнної хвилі української еміграції до Великобританії позначився і на церковному житті: політичний чинник дуже активно втручався у внутрішні церковні справи.

До Німеччини українці почали від'їжджати на зламі століть як сезонні робітники в сільському господарстві, на шахтах, заводах. Уже 1907 р. за рішенням митрополита А.Шептицького до Німеччини для роботи серед українців приїжджають кілька священиків.

По Першій світовій війні в Німеччині з'являється політична українська еміграція: рештки армії Української Народної Республіки, політичні діячі із Західної України та гетьманського правління. Після Другої світової війни греко-католицькі священики розгортають роботу серед біженців-українців в американській, англійській та французькій окупаційних зонах. 1946 р. тут розпочала роботу уніатська духовна семінарія. У ці часи в Німеччині відновлюється діяльність організації "Католицька акція", церковних братств, починає виходити церковна періодика (газета "Християнський голос"), засновується Українське християнське видавництво, дещо пізніше започатковується діяльність Українського християнського руху.

Роки з 1947 по 1950 включно є періодом масового виїзду українських біженців з Німеччини — спочатку до інших європейських країн, а згодом, за еміграційними квотами, — до США, Австрії та Канади. На кінець 1950 р. в Німеччині залишилося близько 25 тис. українців, з них 20 тис. були віруючими УКЦ. У 1959 р. в Німеччині засновано екзархат УКЦ. Пізніше його поширено на Скандинавію.

Стан і проблеми греко-католицької церкви в Польщі

Греко-католицька церква в Польщі, де проживає майже півмільйона українців, об'єднує близько 200 тисяч осіб. Зумівши вижити в період перманентної "самоліквідації" уніатських церков у 40-х роках у країнах Східної Європи, церква, однак, втратила завершеність своєї організаційної будови, підпавши на десятиліття під юрисдикцію примаса римсько-католицької церкви в Польщі. І хоча в липні 1989 р. Ватикан спеціально для українців-католиків призначив єпископа-помічника, церква залишалася підпорядкованою місцевому кардиналу.

22 березня 1992 р. папа Іоанн Павло II буллою "Весь твій народ, Польща" приєднав Перемишльську греко-католицьку єпархію до римо-католицької Варшавської архієпархії, а рішенням від 19 червня 1993 р. папа перевів ГКЦ у Польщі під юрисдикцію Ватикану. Рішення це, хоча й краще за попереднє, все таки є незадовільним розв'язанням проблеми ГКЦ у Польщі, адже історично Перемишльська єпархія була складовою частиною Києво-Галицької митрополії, перебувала у безпосередньому підпорядкуванні її митрополитів.

До руйнування традиційних структур церкви та зміни географічного поширення греко-католицизму в країні спричинилася політика польських державно-політичних органів влади в 1947—1949 роках з розпорошення та примусового переселення українців з місць постійного компактного проживання на південному сході до північних і західних районів, доповнена урядовим декретом про конфіскацію та націоналізацію церковного майна на етнічних українських землях у південно-східному регіоні країни.