Розділ «2. ЄВАНГЕЛЬСЬКІ КОНФЕСІЇ: БАПТИЗМ, П'ЯТДЕСЯТНИЦТВО»

До ВРЄХБ приєдналося близько 400 п'ятдесятницьких громад, які налічували майже 25 тисяч членів. Серпнева угода 1945 р. передбачала відмову п'ятдесятників від глосолалії та від обряду омовіння ніг.

У 1947 р. до ВРЄХБ приєднались і євангельські християни в дусі апостолів. Частина п'ятдесятників, проте, не визнала угоди і не пішла на об'єднання, а Пономарчука, Понурка, Вута та ін., котрі виступали за неухильне виконання Серпневої угоди, піддали критиці. Керівництво ВРЄХБ жорстко ставилося до будь-яких проявів емоційності з боку п'ятдесятників під час богослужінь.

Непорозуміння між п'ятдесятниками і ЄХБ, незважаючи на об'єднання, тривали. З одного боку, п'ятдесятники звинувачували євангельських християн-баптистів у хибному тлумаченні Святого Письма. З іншого, ставлення ЄХБ до п'ятдесятників у союзі було постійно повчальним моралізуванням. ВРЄХБ не упускав жодної можливості, аби "наставити" п'ятдесятників на шлях істини, вказати на помилковість їхніх основоположних догматів.

А.Бідаш та його прихильники вже в 1947 р. розгорнули активну пропаганду за вихід із ВРЄХБ, використовуючи для цього найменші розходження догматичного й організаційного порядку. Внаслідок цього тільки в Дніпропетровській області з об'єднання вийшло більше як 38% п'ятдесятників від загального числа тих, хто вступив до союзу після серпня 1945 р. Вони створили самостійні групи, що діяли явочним порядком. Цей приклад наслідували чимало п'ятдесятників західних областей України.

У1948 р. Бідаш, Ільчук, Марін та ін. зібралися в м.Дніпро-дзержинську на нараду з метою утворення самостійного союзу ХЄВ. Але спроба не вдалася, бо більшість керівників п'ятдесятників перебували в ув'язненні. Після звільнення за амністією 1955 р. вони відновили спроби. У червні 1956 р. в П'ятихатках створено новий керівний центр п'ятдесятників. Він виробив систему догматів віровчення ХЄВ, а в серпні 1956 р. у Харкові провів всесоюзний з'їзд. На ньому було схвалено нове Віровчення церкви ХВЄ, що перебувають в СРСР. Учасники з'їзду проголосили про своє відокремлення від євангельських християн-баптистів. Декларувалася також відмова від будь-яких зносин з органами влади та громадськими організаціями. Військова служба проголошувалася приватною справою. Усе це спричинило напруженість у помісних церквах, особливо Одеської області та Донбасу. В багатьох областях України, зокрема у Волинській, Рівненській, Кіровоградській, Тернопільській, Закарпатській, Львівській, Київській, між євангельськими християнами-баптистами та п'ятдесятниками, що ввійшли до союзу, навпаки, склалися добрі стосунки.

Входження до союзу з ЄХБ дало змогу п'ятдесятникам вирішувати питання свого офіційного статусу, а, отже дало можливість задовольняти релігійні потреби віруючих. У 1956 р. керівники п'ятдесятників України, котрі входили до ВРЄХБ, повідомили, що близько 90% усіх п'тдесятників входять до союзу. В той же час, перебуваючи в союзі з євангельськими християнами-баптистами, п'ятдесятники дещо втрачали свою самостійність і суверенність. Подекуди вони стали реєструватися як баптисти. До кінця 50-х років представництво п'ятдесятників у союзі зросло. Коли в 1966 р. до складу ВРЄХБ ввійшло 25 чол., п'ятдесятники розширили своє представництво від одного до двох членів. Від України це був М.Кузьменко, помічник старшого пресвітера ЄХБ.

У 1971 р. група найбільш відомих керівників п'ятдесятників направили листа віруючим як членам союзу, так і тим, хто перебував поза ним, в якому знову закликали підтримати Серпневу угоду в усіх її пунктах, вступити до союзу. Варто підкреслити, що в ці роки проходив активний процес з перегляду Серпневої угоди, щоб її пом'якшити в бік п'ятдесятників. Проте це не дало ніяких результатів і розчаровувало віруючих. На місцях серед них часом виникало незадоволення перебуванням їх в об'єднанні з євангельськими християнами-баптистами.

Загалом за роки перебування в союзі з євангельськими християнами-баптистами п'ятдесятництво не тільки не розчинилось, але й зберегло особливості свого віровчення й культу, свою ідентичність. Не сформувавши у своєму середовищі нетерпимого ставлення до одновірців із автономно зареєстрованих і незареєстрованих громад, п'ятдесятники тим самим зберегли спільність інтересів, традицій, свою специфіку.

На становищі п'ятдесятництва позначилася й загальна атмосфера в суспільстві, пов'язана з політикою насадження войовничого атеїзму. В радянській пресі і численній атеїстичній літературі велася відверта кампанія проти конфесії. Спосіб життя її прихильників зображувався вкрай негативно.

Це спричинило й таке явище в середовищі п'ятдесятників, як еміграційні настрої. В 1963 р. групі віруючих вдалося прорватися до американського посольства в Москві і попросити допомоги у справі еміграції з СРСР. І хоча спроба не увінчалася успіхом, у 1973 р. розгорнулася нова кампанія за еміграцію. До середини 1978 р., за оціночними даними, еміграційними настроями було охоплено до 20 тисяч віруючих.

Проте здоровий глузд у ставленні до п'ятдесятників став брати гору. Ще в 1968 р. почалася незалежна від ЄХБ реєстрація деяких п'ятдесятницьких церков. До 1986 р. зареєстровано більше як 200 громад з кількістю віруючих більш ніж 20 тис. чоловік. Це в основному великі церкви в Києві, Харкові, Чернівцях та в інших містах.

Інші течії п'ятдесятництва в Україні

В Україні існують й інші течії п'ятдесятництва, незважаючи на те, що вони нечисельні за кількістю прихильників і окремих груп. Майже одночасно з християнами євангельської віри в 1922 р. на Поділлі появилися й п'ятдесятники — сіоністи. Засновником їх вважається колишня євангелістка П.Коченкова, а активним організатором Л.Мельник, котрий написав кілька десятків Пісень Сіону. Роблячи наголос на ідеї "відродження Царства Божого на горі Сіон", п'ятдесятники-сіоністи розгорнули посилену проповідь про переселення правовірних в "обрану Богом землю", для того щоб чекати там другого пришестя Христа. Подекуди в середині 20-х років їхні прихильники намагалися практично здійснити цей задум — кидали домівки і виїжджали. Органи влади повертали віруючих додому. Центр п'ятдесятників-сіоністів перебував у м. Велика Бубнівка Волочиського району Хмельницької області. В 1931 р. було проведено перший, а в квітні і жовтні 1932 р. другий і третій з'їзди п'ятдесятників — сіоністів, які відіграли певну роль в консолідації течії. В1933 р. більшість її керівників було репресовано.

У повоєнний час Л.Мельник, Д.Чайка, А.Дякуй та ін. вели активну діяльність з поширення вчення п'ятдесятників-сіоністів у Хмельницькій і Тернопільській областях, а також за межами України. Нині діють їхні окремі нечисленні групи.

Переселятися до Палестини закликали своїх прихильників і невеликі групи п'ятдесятників-суботників, яких найбільше в Закарпатті та на Волині. їхнє віровчення склалося під впливом адвентистів сьомого дня і п'ятдесятників. На відміну від інших течій п'ятдесятництва суботники особливо шанують "день спокою" — суботу. В 1935—1939 рр. видавали українською мовою журнал "Будівельник Церкви Бога" (редактор Д.Гарасевич). Значного поширення цей напрям не набув.

Після Великої Вітчизняної війни в Дніпропетровській області утворилося кілька громад п'ятдесятників-доскональців. Більшість з них не визнавали глосолалії, проповідували "християнський комунізм", який у доскональців означав особисте збагачення, невпорядкований шлюб. Вплив цієї течії за межі Дніпропетровщини не вийшов.

Процес утворення Союзу християн віри євангельської в Україні