Порівняно рідше за іпохондричні фобії виникають різні істероформнірозлади, які зазвичай носять характер вегетативних і сенсомоторних пароксизмів без виражених істеричних форм поведінки.
Пасивність хворих, песимістична оцінка свого стану і майбутнього в цілому, негативізм відносно лікування, свідчать про наявність депресивних розладів, що вимагають іноді консультації психіатра і призначення психотропних засобів, вибір яких обмежений у зв'язку з тим, що деякі з них протипоказані при бронхіальній астмі (антидепресанти, бета-блокатори та ін.).
При затяжному несприятливому перебігу бронхіальної астми з'являються зміни особистості (патологічний розвиток, по Г.К. Ушакову), у структурі яких переплітаються реактивні і соматичні порушення. Причому, так само, як і при інших соматичних захворюваннях, проявляється зворотня пропорційність цих компонентів: з наростанням соматогенних розладів зменшується питома вага психогенних порушень і навпаки.
У системі лікування хворих бронхіальною астмою, разом із спеціальними бронхолітичними засобами і психотропними препаратами, велике значення повинні відігравати психотерапевтичні методи. Найбільш ефективними з них є когнітивна (раціональна) та біхевіоральна (поведінкова) психотерапія, навчання хворого прийомам релаксації за допомогою аутогенного тренування. Якщо істеричні припадки носять характер нападів задухи і виникають у зв'язку з психотравмуючою ситуацією, то добрий результат спостерігається при гіпнотерапії.
При першому нападі бронхіальної астми, при якому особливо виражене відчуття страху у зв'язку із задухою, правильна бесіда лікаря, підбадьорююча і заспокійлива не тільки для хворого, але і для його родичів, має велике значення для подальшого лікування цього захворювання. Чим раніше почато психотерапію, тим вища ефективність використання її методів. Поява стійких, незворотних патофізіологічних змін, характерних для бронхіальної астми, різко звужує можливості психотерапевтичного впливу.
Відомо, що, за оцінкою лікарів давнини, захворювання органів дихання відносилися до одних із "двох воріт смерті" разом із хворобами серцево-судинної системи. Це пов'язано, в першу чергу, з поширеністю запальних захворювань легень і відсутністю ефективних засобів лікування. Найбільш небезпечним захворюванням легень як для життя, так і в плані виникнення психічних розладів вважалася крупозна пневмонія. Безумовно, зараз завдяки наявності антибактеріальних засобів терапії істотно зменшилася поширеність важких форм пневмонії і, відповідно, скоротилися кількість і вираженість психічних порушень при цьому захворюванні.
На причини виникнення психічних розладів при пневмонії існують різні точки зору. Багато авторів велику роль у виникненні деліріозних розладів свідомості при крупозній пневмонії відводять попередній алкогольній інтоксикації. Зараз виділяють два варіанти гострих психотичних розладів при пневмонії. Деліріозне затьмарення свідомості в перші дні захворювання, як правило, спостерігається у осіб, що довго зловживають алкоголем. У цих випадках в профілактиці психічних розладів і неправильної поведінки хворого має значення бесіда лікаря в приймальному відділенні і виявлення зловживання алкоголем шляхом розпитування самого хворого і його родичів. Тривожний сон у першу ніч, страхи, які відчуває хворий, скарги на зовнішні подразники, наявність гіпнагогічних галюцинацій вказують на можливість виникнення психотичного стану.
У осіб, що не зловживають алкоголем, гострий психотичний стан можна спостерігати при лікуванні крупозної пневмонії, коли температура вже знизилася і йде активне розсмоктування вогнища запалення.
Відомі випадки, коли лікарі поліклінік, не надаючи достатньо серйозного значення тяжкості стану у молодих хворих після зниження температури, не відвідували їх вдома, а наполягали на приході в поліклініку. Саме це додаткове навантаження може спровокувати психотичний стан із бурхливим розвитком клінічних проявів деліріозного затьмарення свідомості, вчинками і діями, небезпечними як для самих хворих, так і для оточуючих.
У багатьох хворих після перенесеної крупозної пневмонії астенічні прояви зберігаються більш-менш тривалий час.
Астенічні розлади, пов'язані з інтоксикацією і обмінними порушеннями, е значними і у хворих з хронічними захворюваннями легень – бронхітами і бронхопневмоніями. На тлі астенії можуть виникати тривожні побоювання, що стосуються здоров'я, думки про невиліковність хвороби, приреченість. Іноді ці переживання є віддзеркаленням депресивного стану, що вимагає консультації і лікування у психіатра. Депресії частіше носять характер дистимїі, коли хворі всім незадоволені, скандалять, дорікаючи оточуючим у недостатній увазі до себе, відсутності допомоги. Іноді, при вираженому кашлі і великій кількості відокремлюваної мокроти, хворі обтяжуються перебуванням в суспільстві, у них можуть виникати сенситивні ідеї ставлення: здається, що оточуючі зневажають їх, "гидують" знаходитися поряд із хворим.
Частіше у хворих мають місце іпохондричні розлади з фіксацією уваги на своєму самопочутті. Вони багато часу приділяють різним методам обстеження і лікування, всіляко прагнуть захищати себе від чинників, що сприяють загостренню захворювання.
Серед захворювань органів дихання, при яких велике значення мають психологічні особливості хворого, а також можуть мати місце психопатологічні прояви, особливе місце належить туберкульозу легень. Актуальність психічних розладів при цьому захворюванні обумовлена також несприятливими епідеміологічними показниками по туберкульозу останніми роками.
Особливості психологічного реагування хворих туберкульозом на захворювання і складнощі лікування таких пацієнтів пов'язані з упередженнями і помилковими уявленнями про туберкульоз як про важке, "заразне", невиліковне захворювання, що існують в суспільстві до теперішнього часу. Тому повідомлення про підозру або наявність туберкульозного процесу у пацієнта може сприйматися ним як катастрофа, трагедія. У багатьох хворих виникає страх опинитися в ізоляції, тому що, боячись заразитися, їх уникатимуть родичі, товариші по службі, сусіди. Глибокі переживання і відчай посилюються при поміщенні хворого в спеціалізовану лікарню або санаторій, у відриві від звичного оточення. Тому вже в першій бесіді з хворим лікар повинен заспокоїти його, розсіяти сумніви і побоювання, пояснити необхідність та характер лікування і вселити надію на одужання. Психологічна допомога хворому з боку лікаря, а також робота останнього з родичами пацієнта повинна проводитися увесь період захворювання. Необхідне психотерапевтичне опосередковування всіх вживаних засобів та методів обстеження й лікування хворого.
Разом з тим, доводиться зустрічатися і із зовсім іншим типом реагування хворих туберкульозом на хворобу. Можливим типом психологічного захисту у відповідь на повідомлення про наявність туберкульозу є витіснення або заперечення хвороби. Такі хворі, особливо при гарному суб'єктивному самопочутті, "не приймають хворобу", продовжуючи безтурботно вести колишній спосіб життя, відмовляючись від обстеження і лікування і не дотримуючись санітарно-гігієнічних правил. Така поведінка може являти собою небезпеку як для самих хворих, внаслідок прогресування захворювання, так і для оточуючих у зв'язку з небезпекою поширення інфекції.
Іноді і родичі хворих через помилковий сором і страх образити близьку до них хвору людину також не дотримуються гігієнічних норм, піддаючи себе і своїх дітей небезпеці зараження туберкульозом.
Поведінкові розлади при туберкульозі легень найбільш виражені у хворих на алкоголізм. Як правило, такі хворі потрапляють до лікувальних установ вже із запущеною формою туберкульозу, оскільки погане самопочуття вони звикли "лікувати" за допомогою алкоголю. Анозогнозія у таких хворих проявляється протестом проти перебування в спеціалізованій лікувальній установі, недисциплінованості і самовільній втечі із лікувального закладу, порушенням режиму тверезості. Вираженість змін особистості і поведінкових розладів є показанням для консультації таких хворих психіатром і наркологом.
Були спроби окремих авторів виділити особливості психологічного статусу хворих на туберкульоз, які знайшли широке віддзеркалення в художній літературі. Підкреслювалася їх особлива чутливість, сентиментальність, виснажуваність, емоційна лабільність. Опис вказаних особливостей відноситься в основному до періоду доантибактеріальної терапії. Більшість же авторів не знаходять специфічних особистісних рис у хворих на туберкульоз (Берлін-Чертов С.В., 1948), але при цьому виділяють загальні чинники, здатні чинити вплив на психічний стан хворого: астенізуюча дія туберкульозної інтоксикації і соціально-побутові передумови, пов'язані з цією хворобою.
Психічні порушення, що спостерігаються у хворих на туберкульоз, складаються із:
• 1) порушень, що виникають в результаті самого процесу хвороби:
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Зміни психіки у пацієнтів із захворюваннями органів дихання“ на сторінці 2. Приємного читання.
