С.Я. Карпіловський зазначає, що одним із важливих психологічних наслідків переживання наявності важкої хвороби є почуття ізольованості від людей, які не мають потрібного досвіду переживання своєї іншості, існування в зоні відчуження.
Онкологічні хворі відмічають не властиву їм раніше швидку стомлюваність, втрату спокою і внутрішньої врівноваженості, труднощі під час роботи, що вимагає зосередженної уваги і посидючості. Втома й одночасне збудження позбавляють їх чіткості та свіжості думки, що необхідні для продуктивної та цілеспрямованої діяльності. Особливої уваги заслуговують психологічні особливості онкохворих дітей.
Ряд вчених (Г.В. Кожарська, Н.Є. Колмановська, Ж.В. Смір- нова, Г.Я Цейтлін та інші) вказують на те, що їх психологічний статус (онкохворих дітей) характеризується численними страхами, високим рівнем тривожності, почуттям провини, нерідко підвищеною агресією й аутогресією, елементами посттравматичного стресового синдрому. Крім того, у них порушені комунікативні функції у зв'язку з дефіцитом спілкування із здоровими однолітками, має місце певна педагогічна занедбаність, девіантніеть поведінки.
Сім'ї з дітьми хворими на онкопатологію володіють цілим рядом особливостей, що негативно впливають на психологічний стан хворих дітей. Більшості батьків властиве специфічне відношення до дитини. Воно пов'язане з побоюванням за її здоров'я. Батьки пред'являють поступливі, а насправді інфантильні, вимоги до дитини. При цьому всі їх зусилля концентруються на збереженні здоров'я дитини, і як, наслідок, спостерігається недостатність її особистісного розвитку.
Всі психічні реакції людини на звістку про важку хворобу можна розділити на два етапи (за Ф.Є. Василюком). Ці етапи більш чутливо переживають батьки, ніж їхні хворі діти.
Перший етап – заперечення поставленого діагнозу, хвороби. Батьки на цьому етапі відмовляються приймати наявність онкологічної хвороби у їхньої дитини, часто, при цьому, відмовляючись і від необхідного лікування.
Другий етап – етап протесту, гніву. Він є специфічним наслідком питання, яке часто ставлять перед собою батьки: "Чому саме з моєю дитиною це відбулося?". На цій стадії тато чи мама можуть бути дуже агресивними, збудженими, злими. Злість і гнів в такій ситуації досить закономірні, так як завжди виникають внаслідок неможливості задовольнити свою потребу мати здорову дитину. В такі моменти батьки хворої дитини особливо потребують підтримки, емоційного контакту (хоч і схильні демонструвати протилежне). Якщо ви помітили прояви гніву чи злісті у батьків, запитайте, на що вони зляться, поговоріть з ними про це, адже проговорювання почуттів значно зменшує їхню інтенсивність.
Третій етап – етап "торгу" або "переговорів". Під час цього етапу відбувається різке звуження так званого "життєвого горизонту" людини. Адже життя зазнало серйозного удару, все нове може лякати, тому за допомогою старих звичних речей батьки дитини, та й сама дитина, можуть підтримувати свою рівновагу створювати ілюзію, що нічого не сталося, ніби все залишається таким як завжди, життя таке саме, як і до постановки страшного діагнозу. В цей час може спостерігатися відмова батьків від різноманітних життєвих подій, чи дій, що приносять задоволення і радість – це своєрідний компроміс, спосіб неначе відкласти вирок долі. В цей час багато хто з батьків шукає різноманітні способи лікування дитини від традиційних до нетрадиційних.
Четвертий етап – етап депресивного стану. В цей чає у батьків та й дітей можуть бути різкі перепади настрою: то вони плачуть, а то сміються. Вони переживають стани страху та тривоги, провини та відчаю. Також в цей час діти і батьки можуть дещо регресувати у своїй поведінці. Ті діти, які вже ходили, можуть почати повзати, змінюється протікання психічних процесів. У батьків регресивна поведінка може проявлятися у надмірному збуджені, метушні. У них може з'явитись підвищена роздратованість по відношенню до дітей – вони на них можуть кричати чи карати їх. Або ж може бути інший варіант – загальмованість фізичної та психічної реакції, апатія.
П'ятий етап – прийняття реальної дійсності та поставленого діагнозу. На цьому етапі батьки часто звертаються до релігії, що дає певний позитивний ефект у прийнятті реальності. Тяжка хвороба часто усамітнює людину, розриває її людські зв'язки, звужує життя. Дитина з онкологічним діагнозом та її батьки попадають в полон хвороби, стають обмежені у свободі дій, своєму волевиявленні. Вони переживають емоційну напругу, тривогу, відчай, гнів, страх перед майбутнім, неможливість керувати ситуацією, хаос найрізноманітніших почуттів. Звістка про рак часто позбавляє людей творчого пристосування до подій життя, вводить у ступор, робить їх ригідними. Часто цей стан супроводжується гострим переживанням можливості граничної межі та кінця життя.
Як зазначає І.Г. Малкіна-Пих: "Перебуваючи в близькому контакті з важкою хворобою, людина стикається з екзистенційними питаннями: питаннями життя та смерті, активністю та пасивністю, питаннями сенсу, вибору, відповідальності. Таке враження, що в подібній ситуації людина нічого не може зробити, від неї начебто нічого не залежить. їй так здасться. І це дійсно так. Але тут приховується парадокс – людина не здатна змінити минуле, але вона може стати господарем теперішнього, може так спробувати побудувати, організувати своє сьогоднішнє життя, щоб стати його творцем". Отже, своєчасна психологічна допомога є важливим криком у боротьбі з такою важкою хворобою як онкологія.
Психологічні складові акушерства та гінекології
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Клінічна психологія» автора Никоненко Ю.П. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Психологічні особливості та реакція на хворобу онкологічних хворих“ на сторінці 2. Приємного читання.
