І, відповідно, до цих цілей, держави-члени, які беруть участь у ПОС, зобов'язуються:
• з моменту набуття чинності Лісабонськими договорами співпрацювати заради досягнення узгоджених цілей щодо рівня інвестиційних витрат на обладнання, призначене для оборони, регулярно переглядати ці цілі, виходячи з обстановки у сфері безпеки та міжнародної відповідальності Союзу;
• наскільки можливо, зближувати свої технічні засоби оборони, зокрема, здійснюючи гармонізацію процесу виявлення військових потреб, об'єднуючи оборонні засоби і потенціали і, у разі доцільності, проводячи їх спеціалізацію, а також розвиваючи співпрацю у сферах навчання та матеріально-технічного забезпечення;
• вживати конкретних заходів щодо посилення доступності, взаємної сумісності, гнучкості своїх сил та їх здатності до розгортання, зокрема, шляхом визначення загальних цілей у сфері призначення сил, включаючи можливий перегляд своїх національних процедур прийняття рішень;
• співпрацювати з метою забезпечення прийняття ними заходів, необхідних для заповнення прогалин у рамках "Механізму розвитку потенціалів", зокрема за допомогою багатонаціональних підходів, і без шкоди для зобов'язань у рамках НАТО;
• у разі доцільності брати участь у розвитку основних спільних або європейських програм технічного оснащення в рамках Європейського оборонного агентства.
У Договорі про ЄС передбачено, що держави-члени можуть, за бажанням, вийти з ПОС, із повідомленням про це Ради ЄС, яка бере до відома припинення участі зацікавленої держави-члена (ч. 5 ст. 46 Договору про ЄС). Якщо держава перестає відповідати згаданим вище критеріям ПОС, то Рада ЄС може ухвалити рішення, яке призупиняє участь такої держави-члена (ч. 4 ст. 46 Договору про ЄС).
Важливим інструментом реалізації цілей СПБО є можливість застосування в рамках ЄС "умови солідарності", яку передбачено Договором про ЄС та Договором про функціонування ЄС, що свідчить про особливий характер відповідних положень.
Так, згідно із ч. 7 ст. 42 Договору про ЄС, у разі якщо держава- член зазнає збройної агресії на власній території, інші держави- члени повинні надати їй допомогу і сприяння всіма можливими засобами згідно зі ст. 51 Статуту ООН. При цьому, зобов'язання і співпраця у цій сфері продовжують відповідати зобов'язанням, взятим на себе в межах НАТО, яка для тих держав, що важливо, все-таки залишається основою їхньої колективної оборони і головною інстанцією для її здійснення.
Умова солідарності для держав-членів ЄС щодо терористичної атаки або усунення наслідків катастроф має більш чіткіший і конкретніший характер і передбачена вже ст. 222 Договору про функціонування ЄС.
Так, якщо одна із держав-членів ЄС зазнає терористичної атаки чи стає жертвою катастрофи, спричиненої природними факторами або людиною, то Союз (і його держави-члени), діючи спільно в дусі солідарності, мобілізує усі наявні у нього інструменти, зокрема надані в його розпорядження державами-членами військові засоби, з метою:
• запобігти терористичній загрозі на території держав-членів;
• захистити демократичні інститути і цивільне населення від можливої терористичної атаки;
• надати допомогу державі-члену на її території на прохання її політичних органів у випадку терористичної атаки;
• надати допомогу державі-члену на її території на прохання її політичних органів у випадку катастрофи, спричиненої природними факторами чи людиною.
Така допомога державі-члену ЄС, що зазнала терористичної атаки, чи стала жертвою катастрофи, з боку інших держав-членів надається на прохання її політичних органів.
Порядок реалізації Союзом умови солідарності визначається рішенням, ухваленим Радою за спільною пропозицією Комісії й Високого представника Союзу із зовнішньої політики і політики безпеки. Коли ж таке рішення може виходити за межі внутрішніх загроз і може мати наслідки для сфери оборони, то Рада ЄС діє відповідно до норм про спільну політику безпеки і оборони вже Договору про Європейський союз.
Для сприяння у реалізації згаданих положень ст. 222 ДФЄС, згідно з її ч. З, Раді ЄС допомагають Комітет з питань політики і безпеки, за підтримки спеціального комітету, який створюється відповідно до ст. 71 Договору про функціонування ЄС з метою забезпечення сприяння і зміцнення в межах Союзу оперативної співпраці з питань внутрішньої безпеки.
Власне, з метою надання ЄС і його державам-членам можливості діяти ефективним чином, Європейська Рада здійснює регулярну оцінку загроз, з якими стикається Союз (ч. 4 ст. 222 ДФЄС).
Таким чином, серед головних новел у сфері СПБО, внесених Лісабонськими договорами, можна виділити розширення змісту і значення "Петерсберзьких місій" у сфері політики безпеки і оборони ЄС та запровадження відповідних положень, щодо Постійного організованого співробітництва між державами-членами ЄС та щодо застосування умови солідарності між ними у відповідних ситуаціях. І ця сфера співпраці між державами-членами ЄС продовжує розвиватися відповідно до нових реалій міжнародної ситуації.
Спільна торговельна політика Євросоюзу
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Європейське право: право Європейського союзу» автора Муравйов В.І. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Правові засади спільної політики безпеки і оборони ЄС“ на сторінці 2. Приємного читання.
