• o немусульманських країн СНД, Прибалтики, Центральної та Східної Європи: створення агентурної мережі для проведення розвідувальної діяльності у сфері науково-технічного та промислового шпигунства, насамперед, у галузі ядерних та високих технологій; створення умов для укладання таємних угод щодо постачання необхідних товарів для модернізації іранських збройних сил, підготовки фахівців для виконання ядерної програми, створення баз зберігання зброї, спорядження, боєприпасів та відпочинку бойовиків, які діятимуть у Західній Європі. За відсутності напруженості у двосторонніх міждержавних відносинах здійснення терористичної діяльності іранців на території цих країн малоймовірна.
Туреччина та Іран після розпаду СРСР опинилися не в ситуації конфлікту інтересів, а фактично - в ситуації боротьби за вплив у регіоні. При цьому Іран намагається нав'язати регіону так званий "політичний іслам", тобто сформувати можливості для безпосереднього впливу на політику нових держав, використовуючи ідеологічну гармонію. Туреччина ж активно використовує чинник політичного та економічного впливу в середовищі тюркських народів.
У даному випадку економічно Туреччина не має можливості здійснювати силовими методами свою політику в глобальних масштабах. Тому вона, спираючись на встановлений раніше в межах НАТО розподіл сфер розвідувальної відповідальності, використовує можливості спецслужб північноатлантичних союзників. Загальновідомо, що США не лише жорстко контролюють зовнішню політику Туреччини, а й впливають на визначення напрямів та межі розвідувальної відповідальності її спецслужб. До зони турецької розвідактивності віднесено Крим, Причорномор'я, Приазов'я, Гагаузію. США і Європейські союзники також поклали на Туреччину відповідальність за стеження за розвитком ситуації та здійснення оперативного впливу на:
• o Балканах: у Хорватії та Боснії - надання допомоги мусульманам у придушенні сербсько-російської експансії; у Болгарії та Румунії - традиційна економічна присутність та захист інтересів етнічних турків від російської експансії та вирішення стратегічних завдань у межах НАТО, як це вже було у 1990-1992 рр. під час повалення комуністичного режиму Чаушеску;
• o Кавказі: у Грузії - стеження за російською військовою активністю; у Вірменії - за вірмено-російською військовою діяльністю, насамперед стосовно Азербайджану; в Азербайджані - протидія посиленню російської військової присутності та іранському проникненню;
• o Близькому Сході: зниження екстремізму з боку Сирії та Лівану, протидія розвідувально-підривній активності Ірану,
• o Середньому Сході: протидія екстремізму, економічній та ідеологічній експансії Ірану та Іраку, придушення руху під керівництвом Курдської робітничої партії (КРП) за створення незалежної держави Курдистан за рахунок частини турецької території та земель суміжних держав;
• o в середньоазіатських республіках СНД: зниження впливу та стеження за військовою активністю Рос/7, Пакистану, Ірану, Китаю, угруповання "Талібан" в Афганістані, протидія ідеологічному та економічному проникненню до регіону Ірану,
• o у Середземномор'ї: вирішення з Грецією Кіпрської проблеми на свою користь.
На рівень активності турецької сторони впливає також та обставина, що керівництво країни досить обтяжене вирішенням внутрішніх соціально-економічних проблем; протидією зростанню криміналізації суспільства та екстремістським проявам фундаменталістів; пошуком шляхів нейтралізації дій праворадикальної частини військових, які вважають, що лише відродження хунти зможе вирішити соціально-економічні та інші проблеми країни; забезпеченням безпеки держави від зовнішніх загроз, насамперед військової, - з боку Ірану, Іраку, Сирії та Греції.
Виходячи з наявних регіональних і світових тенденцій, треба мати на увазі, що Російський інститут оборонних досліджень пропонує правлячій еліті Росії продавати ядерну і ракетну технологію Ірану, якщо НАТО здійснить на практиці своє розширення на Схід. Розглядається також можливість утворення військового альянсу з Іраном з наступним розміщенням російських військ у районі Перської затоки та Ормузької протоки.
Російські аналітики вважають, що керівництво Ірану досить вільне від впливу західних політичних і економічних доктрин під час прийняття відповідних рішень, виходить з національних інтересів країни. Іран з огляду на свою самостійність - реально протистоїть спробам побудови однополюсного пострадянського світу. Це тому, що лише Китай, Індія та Іран мають достатні економічні та фізичні можливості, а також необхідну політичну волю І свободу дій для незалежного розвитку. Всі інші ключові країни - від європейської об'єднаної Німеччини до азіатської Індонезії - нині вбудовані, хоч і різною мірою, в ті чи інші структури нового світового порядку. І будь-які проекти їх самостійної участі у великій геополітичній грі передбачають досить тривалі перехідні процедури.
Іран, природно, здатен зрозуміти труднощі Росії та усвідомити спільність геополітичних інтересів. Він не підтримував сепаратистів у Росії (бо сам стикається з такою ж самою проблемою), не прагне розпалювати пожежу в персомовному і про-московському Таджикистані й взагалі в Середній Азії, він не бажав торжества руху "Талібан" в Афганістані, який сформований і фінансується Саудівською Аравією, Пакистаном і Сполученими Штатами. Чинячи опір військовій присутності у Перській затоці непрошених західних "миротворців", Тегеран не схвалює і їх просування в Європі у напрямку російських земель.
Під час геополітичної оцінки значення Ірану та його ролі у подальших міжнародних процесах необхідно враховувати особливі відносини між китайським та іранським керівництвом, їх обопільну антизахідну, антиамериканську спрямованість.
Російське керівництво добре розуміє особливу соціальну загрозу операцій інформаційно-психологічної війни. Для вирішення порушеної проблеми російська правляча еліта не лише приділяє багато уваги, а й всіляко сприяє створенню міцної державної системи протидії інформаційно-психологічній агресії у будь-яких її формах. У Росії на достатньо високому фаховому рівні розробляється державна стратегія інформаційного протиборства в особливих умовах (в умовах ІВ та у період загрози), а також вдосконалюється система організації та діяльності органів влади та державного управління для реалізації положень державної стратегії.
У стратегічній концепції інформаційного протиборства в умовах використання Іноземними державами та іншими учасниками інформаційного протиборства акцій, заходів інформаційно-психологічної агресії та спеціальних інформаційних операцій інформаційно-психологічної війни у політичних цілях враховуються чинники, які формують облік сучасного світу, глобального інформаційного суспільства та системи соціальних інформаційно-психологічних відносин:
• o глобальна інформатизація;
• o глобалізація;
• o інформаційна геополітика та геополітична конкуренція;
• o інформаційна політика;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Російська Федерація“ на сторінці 4. Приємного читання.
