По-перше, це через наявність німецьких національних меншин. Близько двох мільйонів етнічних німців мешкають у Росії, Казахстані, Киргизії, Україні, Прибалтиці, майже 400 тисяч - у Польщі, 70-100 тисяч - у Румунії.
По-друге, проблема депортованих з країн Східної Європи німців залишається важливим чинником зовнішньополітичної активності Німеччини в центрально- та східноєвропейському регіонах. Незважаючи на опір Польщі, особливо Чехії, офіційний Бонн і далі домагається правового та морального засудження цими державами, а потім світовою громадськістю прийнятих наприкінці Другої світової війни акцій депортації 12 мільйонів німців зі Східної Пруссії, Померанії, Сілезії та Судетської області.
Проблема полягає у вирішенні питання щодо відновлення ДЛЯ "вигнаних німців" та їхніх нащадків права повернення на батьківщину (поки що територіальні претензії не висуваються), повернення їм конфіскованої власності та відшкодування збитків.
По-третє, розвиток подій у Калінінградській області (Росія) знаходиться під пильною увагою Німеччини, реваншистськи настроєної частини населення, що й досі не змирилася з втратою Східної Пруссії та Кенігсберга. Така ж увага приділяється процесу відновлення німецької діаспори довоєнного рівня в Україні шляхом переселення з районів Сибіру і Середньої Азії депортованих фольксдойче.
На думку автора розділу, заходи німецької сторони щодо виплати компенсацій колишнім остарбайтерам не безкорисні, оскільки відповідають вимогам тактичних планів реалізації стратегічних планів обстоювання і захисту інтересів фольксдойче, насамперед у Чехії, Балтії, Польщі, Угорщині, Румунії, Росії та в Україні. Це створює прецедент щодо можливості висунути з часом аналогічні вимоги до урядів зазначених держав з приводу колишніх втрат німців, спричинених репресіями, депортаціями тощо. Підтвердженням цієї версії може слугувати збільшення кількості запитів і судових рішень з приводу повернення фольксдойче втраченого майна, капіталів тощо в державах Балтії.
По-четверте, значна перевага Німеччини над усіма іншими західними державами разом узятими щодо надання країнам на сході європейського континенту позик і кредитів виділяє Бонн як головного кредитора Сходу, що істотно полегшує для німецької сторони реалізацію зовнішньополітичних та економічних цілей у цьому регіоні.
По-п'яте, Німеччина займає передові позиції в торговельних справах і наданні приватних інвестицій у східному регіоні.
По-шосте, так званий емоційний момент, що певним чином впливає на східну орієнтацію Німеччини. Справа в тому, що частина літніх, проте ще впливових німецьких підприємців та видатних діячів тим чи іншим чином особисто пов'язані зі Східною Європою та колишнім Радянським Союзом: воювали на східному фронті, були в полоні, емігрували до ФРН або взяли шлюб з емігрантами зі Східної Європи. Всі ці особи не лише активно впливають на політику ФРН у східному напрямку, а й своїми діями сприяють її практичній реалізації.
Німецька політика на Сході будується навколо добре знайомої тріади стратегічних, економічних та політичних пріоритетів. Згідно з ними формуються і цілі:
• o реалізація німецьких економічних і фінансових інтересів (економічна експансія шляхом закріплення позицій присутності та проникнення німецького капіталу);
• o забезпечення безпеки держави від можливих загроз зі Сходу. 4.2. Німецькі фахівці констатують, що, зважаючи на вже
створені умови політичної та економічної залежності, усунуто будь-яку військову загрозу безпеці Німеччини з боку Польщі, Угорщини, Чехії, Словаччини, Румуни, Болгарії, Литви, Латвії та Естонії. В цих державах відновлено традиційні зв'язки та зміцнено позиції вигідного для Бонна впливу на уряди та соціально-політичні процеси. Під егідою проголошення принципу багатосторонності "в зовнішній політиці Німеччина виступає як впливовий покровитель у Раді північноатлантичного співробітництва під час реалізації програми "Партнерство заради миру", а також у вирішенні питань щодо інтеграції держав Балтії та Східної Європи до структур ЄС і НАТО.
У Бонні розуміють, що від стану німецько-російських зв'язків багато в чому залежатиме не лише європейська стратегічна стабільність, а й можливість німецької еліти досягти своїх геополітичних цілей у Європі. Як уже зазначалося, німецькі політики не в захваті від європейської політики Сполучених Штатів Америки, зокрема на посткомуністичному просторі Східної Європи. Це обумовлено не лише "подвійним стандартом" ставлення американців до долі європейців взагалі та народів новоутворених держав зазначеного регіону зокрема, а також тим, що німецькі геополітики добре обізнані щодо теоретичних розробок геополітичної стратегії класиків геополітичної науки із числа атлантистів.
Програмні заходи нинішнього етапу розвитку міждержавних відносин Франції спрямовані на: створення противаги зростанню гегемонії в Європі головного світового конкурента - США; використання потенціалу Німеччини і Росії для Інтеграції Європи в рамках проекту "Європейська імперія" на основі схильності європейців до автократії та геополітичної незалежності від Вашингтона. Ідею створення "Європейської імперії" без американців свого часу поділяв радянський лідер М. Горбачов (його ініціатива щодо "спільного європейського дому"), а сьогодні її поділяють і проімперські сили Росії, які зі стабілізацією ситуації в країні набувають усе більшої ваги. Саме цим обумовлюється збіг інтересів Парижа, Бонна та Москви, які утворили "тріумвіратний політико-стратегічний союз Франція - Німеччина - Росія" анти-американської спрямованості, що доповнюється іншим тріумвіратом - "Веймарським трикутником" (Франція - Німеччина - Польща).
За домовленостями у Страсбурзі у жовтні 1997 р. Росія, Франція І Німеччина планують погоджувати свої регіональні інтереси в зоні обопільного впливу і не підтримувати в односторонньому порядку політично та етнічно близькі народи східноєвропейського регіону.
• 5. Визначеність у зовнішній політиці дала змогу правлячій еліті відповідно до зовнішньополітичної стратегії держави сформувати стратегічні напрямки діяльності розвідувальної спільноти Німеччини, які визначають такі категорії пріоритетів у регіональних інтересах Федеральної розвідувальної служби (БНД):
– а) щодо реалізації розвідувально-інформаційних та розвідувально-підривних завдань:
найвищий (документи, помічені червоним кольором) - Росія, Іран, Ірак, Сирія, країни колишньої Югославії (особливо Хорватія) та Албанія;
підвищений (документи, помічені жовтогарячим кольором) - Китай, Алжир, Лівія, Єгипет, Судан, Ангола, Південна Африка, Саудівська Аравія, Ізраїль, Індія, Пакистан і Таджикистан;
понижений (документи, помічені жовтим кольором) - Афганістан, Заїр, Зімбабве, Польща, Чехія, Румунія, Болгарія, Естонія, Литва, Латвія, Україна;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Федеративна Республіка Німеччини“ на сторінці 4. Приємного читання.
