Безпосередній розпад соціалістичної співдружності та Радянського Союзу справді став сигналом до початку активної боротьби, переважно політичними засобами з частковим застосуванням методів воєнно-психологічного тиску, за перегляд сфер впливу у світі між такими провідними фінансово-промисловими центрами, як США, Велика Британія, Японія, Франція та швидко зростаюча воєнно-політична сила у Західній Європі - об'єднана Німеччина.
З жовтня 1990 р. Німеччина, об'єднана на основі "Договору про остаточне врегулювання питання щодо Німеччини" (відомий як "Договір 2+4") від 19 вересня 1990 р., стала суверенною і в геополітичному плані остаточно просунулася територіально на центральне положення на континенті. Нинішня оцінка навколишнього середовища свідчить, що на півночі й на заході сучасної Німеччини - союзні, на півдні - дружні держави, а на сході вона оточена маловпливовими посткомуністичними державними утвореннями, які прагнуть добросусідських відносин.
У нинішній ситуації основоположними геополітичними та геостратегічними рисами планування державними установами ФРН у галузі безпеки є:
• o центральноєвропейське положення Німеччини;
• o наявність численних сусідів;
• o побоювання з боку німецької правлячої еліти щодо можливого оточення та ізоляції держави: лише на півночі та на півдні природні кордони, при цьому Німеччина обтяжена "зобов'язаннями перед союзниками";
• o статус Німеччини як транзитної держави № 1 в Європі;
• o статус ФРН як світового економічного центру сили;
• o Німеччина - розвинена промислова держава з високим рівнем залежності від світового ринку.
Поставивши перед Федеральною службою розвідки (БНД) завдання проведення глобальної розвідки шляхом проникнення "в усі регіони світу", керівництво Німеччини повоєнного періоду визначило в цьому напрямку найбільш далекосяжне і пріоритетне завдання - організація оперативної роботи щодо країн, які розвиваються, з метою "забезпечення можливості отримання дешевої сировини та розширення експорту, включаючи ринки торгівлі зброєю". "Незаперечна необхідність створення умов для отримання німецькими підприємцями найвищого прибутку та конкурентна боротьба породжують, особливо останнім часом, недовіру між союзниками по НАТО. Життєвим принципом стає прагнення визначити партнера на світовому ринку, першим вийти на нього і тим самим отримати можливість диктувати ціни. Тому при збігу в основному точок зору з принципових питань загальноєвропейської безпеки серед союзників по Альянсу існують непримиримі суперечності та розбіжності інтересів. Насамперед це пов'язано з економічною сферою, яка породжує й інші суперечності у підходах до різних сфер життя спільноти. Сфера діяльності секретних служб теж не є винятком. Таким чином, шпигунство між партнерами по Альянсу є цілком звичайною справою".
Хайнц Фельфе заявив*: "Федеральна розвідувальна служба (ВИД) організовувалася цілком і повністю як інструмент холодної війни. З моменту створення в ній формувалися "потужності" для анексій територій на Сході шляхом експансії в економічній, політичній та воєнній сферах. Водночас плануючи створення сприятливих умов для досягнення мети, БНД націлює ці "потужності" на насадження націоналізму та антикомунізму. "Стратегічна безпека", "економічна безпека", "місце життя та робота для всіх німців" - такі гасла були проголошені у Федеральному розвідувальному відомстві в Пуласі. В той час заклик старого рейху "про розширення життєвого простору" не був таким популярним серед населення, тому його ідея знайшла своє втілення в нових лозунгах".
Найбільш повно політика Федеральної розвідувальної служби Німеччини та керівництва держави щодо країн, які розвиваються, сформульована в розробленій БНД загальній концепції, закладеній у прийнятому в травні 1961 р. документі "Аспекти допомоги з метою розвитку". Зміст та стиль документа свідчить про те, що це було не просто викладення основних ідей Федерального канцлера у вказаному напрямку, а "директивне керівництво до дії. По офіційних та неофіційних каналах цей документ штаб-квартира БНД у Пуласі розіслала членам бундестагу й урядовим чиновникам, керівникам та впливовим акціонерам концернів та об'єднань підприємств, до штабу бундесверу, "довіреним особам БНД у науково-дослідних установах, а також керівникам великих видавництв та інших засобів масової інформації". В даному випадку Федеральна служба розвідки була не просто інструментом уряду в питаннях прийняття та реалізації зовнішньополітичних рішень, а й сама "створювала офіційну урядову політику".
Таємно розроблена концепція націлювала німецьку еліту на проведення політики неоколоніалізму "значною мірою шляхом створення середнього прошарку в країнах третього світу і, якщо можливо, за згодою місцевої влади або в обхід її".
Характерна в цьому плані констатація в документі наступного: "В суспільствах країн Заходу, що розвиваються, потрібні насамперед такі прошарки, до яких можна було б підходити як до справжніх партнерів. Такими в перспективі можуть служити не лише уряди і їх функціонери. Правда, сьогодні економічна підприємницька ініціатива знаходиться майже без винятку в руках бюрократичного апарату, а в економічних планах різних країн, що розвиваються, відчувається занепокоєння з приводу відсутності підприємницької діяльності у "приватному секторі". На жаль, здорового, дієздатного середнього прошарку, який міг би взяти на себе це завдання, майже не існує, у всякому разі, в тій мірі, в якій він необхідний як надійний партнер Заходу".
У концепції, поруч з можливістю залучення Заходом "надійних партнерів" без нанесення шкоди співпраці з урядами країн, які розвиваються, передбачені також рекомендації "відверто агентурного змісту", а саме: "Недостатньо лише навчати у західних вищих навчальних закладах молодих людей з вказаних країн не для спокійного життя у відомчих канцеляріях або поповнення рядів "незабезпеченої" інтелігенції, а для включення їх як вирішального чинника в розробку та здійснення планів розвитку країни. Для цього створювати їм можливості засновувати дрібні та середні підприємства з достатньою кількістю контрольованої робочої сили з тим, щоб вони могли надавати допомогу в задоволенні потреб своєї країни у споживчих товарах".
Одна з основних умов реалізації нової неоколоніальної політики, за задумом її авторів із БНД, - створення такої атмосфери, в якій ні в якій мірі не проявлялися б ознаки залежності держав, що розвиваються, від ФРН. Вимагалося проводити роботу, внаслідок якої "уряди та народи вказаних країн бачили б в "егоїстичних колоніальних властителях минулого безкорисливих партнерів сьогодення", щоб стерти у них "враження", ніби неоколоніалізм виступає з новим обличчям і вдається до нового трюку для "збереження або створення відносин економічної залежності".
Для Заходу в цілому і ФРН, зокрема, "оптимальним варіантом державного розвитку" є такий, при якому у країнах, що розвиваються, між режимом та народними масами створюється, можливо, широкий, державного значення середній прошарок. Необхідно мати прошарок з власними інтересами, здатний до протистояння, який, у разі необхідності, міг би вчинити опір "виходу з берегів" сил національної олігархії, а також забезпечити радикалізацію мас...". Недооцінювання необхідної Заходу "політики середнього прошарку" може привести до "зворотного розвитку стосунків між індустріальними країнами та країнами, які розвиваються, що, в свою чергу, може створити обстановку класової боротьби під гаслом "багаті стають уса багатшими, а бідні - все біднішими".
У цьому випадку показовий висновок авторів політики німецького варіанта неоколоніалізму: "У внутрішній політиці країни, що розвивається, виявляється мало прихильності до демократичних процедур. Навіть там, де діють демократичні конституції, вони до нинішнього дня залишаються фасадами. Дійсність має однозначну тенденцію до створення національної олігархії, причому панування сімейних кланів може змінитися владою незалежних партій, які після досягнення своєї мети все більше будуть віддалятися від народу, або інших угруповань, наприклад, військових".
У зв'язку з цим правлячі кола ФРН прагнули терміново здійснювати щоразу "роздачу кредитів" і таким чином робити свій внесок у створення середнього прошарку в країнах, ідо розвиваються, не звертаючи уваги на те, що "загальна західна концепція не мала перспективи стати реальністю", Федеральний уряд намагався вкласти свої кредити в руки будь-якої недержавної структури з розвитку, яка співпрацювала з відповідними структурами в країнах, які розвиваються, причому склад останніх обов'язково мав включати лише представників місцевого населення. Тоді ту земний приватний підприємець, який отримує підтримку ФРН, мав справу лише з організацією, яка працювала на розвиток цієї країни і була керована його ж земляками. Кошти, що надавалися таким чином, втрачали своє державне походження. Водночас не було потреби шукати обхідні шляхи для зміцнення приватного сектору в країнах, що розвиваються, щоб у разі необхідності обійти урядові перепони". Таким чином, за переконаннями німецьких стратегів, "західній приватній економіці" гарантувалася впевненість у тому, що в країнах, які розвиваються, створюються економічні передумови для подальшого вкладання кредитів та поступового втягування місцевої економіки в залежність.
Згідно з концепцією, "для кращої координації в галузі надання допомоги з метою розвитку" передбачалася, зокрема, і така форма роботи, як створення "поста федерального уповноваженого з питань допомоги в галузі розвитку''. Йому ставилося в обов'язок значно активізувати наукові дослідження щодо мови, історії, культури, правознавства, народного господарства країни, що розвивається, з тим, щоб показати /7 народу, що німці проявляють справжній інтерес до його життя та специфічних особливостей і прагнуть до розуміння.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Соціально-правові основи інформаційної безпеки» автора Петрик В.М. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Федеративна Республіка Німеччини“ на сторінці 2. Приємного читання.
