Розділ «8.3. Пропагандистські дії в XX столітті»

Гітлер надавав особливого значення пропаганді, вважаючи, що причиною поразки Німеччини в першій світовій війні була саме вона. Тому друга світова війна подекуди розглядається як така, де Гітлер здобув перемогу саме на пропагандистському фронті*164.

*164: { Див., наприклад, назву книги Герциїтейн Р.З. Война, которую выиграл Гитлер. – Смоленск, 1996.}

Пропагандою в Німеччині керували професійно. Міністерство пропаганди та освіти з 1933 р. очолював Геббельс. Гітлер першим застосував літак у своїй передвиборній боротьбі, і населення дивувалося, як фюрер одночасно може виступати на мітингах у двох різних німецьких містах. Особливе значення мало кіно: до 1940 р. кількість кіноглядачів подвоїлася. На пропаганду працювало й радіо. Німці використовували свої радіостанції, аби створювати враження, що це повстанські голоси з Великої Британії.

Наведемо ще деякі факти. Імідж Гітлера був створений Геббельсом так, щоб він відповідав вимогам усіх: для солдат він був солдатом першої світової, для художньої інтелігенції – художником і подібне. Проведення партійних з'їздів як античних тріумфів було після війни продовжено в західних демократіях. Відомий фільм Лені Ріфенсталь "Тріумф волі" розповідав про партійний з'їзд 1934 р. Після війни, коли її звинувачували у пропаганді фашизму, вона говорила про цей фільм як про документалістику. Німецька пропаганда забороняла використання слова "мир", щоб не забивати непотрібним голови німців. Замість "після війни" чи "після укладення миру" рекомендувалося вживання лише словосполучення "після перемоги". До жовтня 1944 р. не використовувалася модель зображення "звірств" радянських військ, щоб не лякати родичів тих, хто воював на східному фронті. Хоча модель подання радянського солдата як "худоби" на загальному рівні застосувалася.

Пропаганда діяла досить оперативно. Так, наприклад, відразу виникла заборона згадувати в пресі про те, що члени британської королівської сім'ї відвідали місце німецького бомбардування у Великій Британії, коли було виявлено, що це викликає симпатії до них.

До речі, увесь час ішов досить серйозний моніторинг громадської думки, навіть збиралися чутки. На чутки відповідали спеціально сконструйованими чутками-відповідями. Якщо населення говорило, що більшовики не такі страшні, то відразу з'являлися контрчутки, які розповідали про звірства більшовиків. Чутки збиралися на регіональному рівні та передавалися вище, де вони систематизувалися і на них вироблялися відповіді. Геббельс вважав, що роль пропаганди полягає в тому, щоб вербально виразити те, що аудиторія носить у своїх серцях. Німецька пропаганда діяла досить системно. Наприклад, визначався тематично "лозунг тижня", за яким починала потім працювати уся пропагандистська система. До речі, сьогодні Служба комунікації Білого дому використовує поняття "ідея дня", під якою розуміють теми "порядку денного" ЗМІ, котрі адміністрація намагається максимальним чином привнести в масову свідомість.

Загалом, ми можемо виділити такі характерні риси німецької пропаганди, як системність і динамічність реагування, що й робило її досить чутливою силою. До того ж ця пропаганда працювала в закритому суспільстві, куди важко було потрапити альтернативним комунікативним потокам.

"Холодна війна". Найголовнішим результатом "холодної війни" Захід вважав те, що кожна дія Москви оцінювалася лише за інтерпретацією Вашингтона. Тобто будь-які дії мають сенс лише тоді, коли їм надають зміст, і це робить саме інтерпретація.

"Холодна війна", як було вирішено на Заході, мала вестися не в площині ідеологічній, а в площині речей, тобто не повідомлення ставало головною зброєю, а контекст, який в майбутньому допомагав породжувати позитивні сприйняття можливих повідомлень. Контексти передавалися за допомогою фільмів, телебачення, взагалі культурного обміну. Як це не дивно, але навіть виставка абстрактного мистецтва в СРСР, наприклад, фінансувалася з фондів ЦРУ, (про це пише у своїй книзі Т. Кларка*165).

*165: { Clark Т. Art and propaganda in the twentieth century. – New York, 1997.}

Отже, дуже важливим був суто речовий контекст, який впливав на людину на рівні повсякденного життя. Ми можемо скласти перелік площин, де велася справжня боротьба, з визначенням її як цікавої/нецікавої з погляду пропагандистського ефекту (табл. 8.1).

Таблиця 8.1. Канали комунікації і їхня ефективність

Серед найбільших інформаційних операцій з боку СРСР вважається намагання пов'язати СНІД з розробками Пентагону, а з боку США – розробка ситуації з "зоряних війн", яка руйнувала економіку СРСР, не маючи під собою реальних підстав.

До своїх перемог західні спеціалісти відносять також висвітлення ситуації із загибеллю корейського "Боїнга-470" у 1983 р. А. Снайдер, один із керівників ЮСІА, зазначає у своєму інтерв'ю "Комсомольській правді" (1997, 26 листопада), що вони тоді підготували п'ятихвилинний фільм, який продемонстрував, як Радянський Союз збиває літак. Це вдалося зробити, стерши зі стенограми переговорів не потрібні для пропагандистського повідомлення моменти. СРСР, як він вважає, зі свого боку витратив 100 млн доларів на кампанію проти нейтронної бомби, включаючи мітинги, маніфестації, телепрограми, публікації в пресі. У результат цього Картер і його західноєвропейські союзники відмовилися від подальших розробок у цій сфері.

Захід не виграв "холодної війни", як зазначає П. Тейлор, скоріше, можна вважати, що Радянський Союз відмовився від її продовження*166. "Холодна війна" тривала дуже довго і поглинула великі матеріальні та інтелектуальні ресурси двох сторін.

*166: { Taylor Р.М. Munitions of the mind. A history of propaganda from the ancient world to the present day. – Manchester etc., 1995. – P. 281.}

"Гласність і перебудова" базувалися на моделях ведення психологічних операцій. Якщо з боку Радянського Союзу промовляли "лідери виробництва", увага до яких уже зникла, з іншого боку виступали "лідери споживання", які більш ефективно впливали на свою аудиторію. Велику роль відіграли засоби масової комунікації: певною мірою перебудову було здійснено за допомогою телебачення. Творча інтелігенція виступила на одному боці. Перебудова спиралася також на процеси національного відродження, які не були адекватно вирішені в СРСР. У результаті було зроблено ще один крок у зближенні із західною моделлю демократії після "холодної війни".

Г. Рогозин, якого колись в "Московских новостях" називали "магом Кремля", взагалі вважає, що був відповідний психотропний вплив на населення. Опосередковано про це може свідчити той факт, що в той час в усіх районах колишнього СРСР масово бачили HЛO як ніколи до цього. "Як тільки людина бачить щось невідоме, незрозуміле, вона впадає в транс, а потім у такому ж стані реагує і на громадсько-політичні явища. А тоді йшла велика хвиля громадсько-політичних подій, уся країна, не відриваючись, стежила за засіданнями Верховної Ради. І от ступінь навіювання можна коригувати. І не можна виключати те, що ми маємо накладання сприйняття одного явища на інше" (Московський комсомолець. – 1998. – 10– 17 дек.). Бачили HЛO в усіх районах СРСР, крім Далекого Сходу. А згодом почали бачити там. Г. Рогозин пов'язує це із встановленням на території Японії відповідної апаратури для дистанційного впливу на населення. Зрозуміло, що це лише гіпотеза. Але вона одночасно демонструє, що шляхи впливу можуть бути різними.

Війна в Перській затоці потребувала вирішення Америкою трьох проблем. По-перше, слід було довести власному населенню необхідність військового втручання США за багато кілометрів від власного дому. По-друге, необхідно було забезпечити достатню легітимність цих дій в очах міжнародної громадськості. По-третє у слід було підірвати бойовий дух іракських військ, примусивши їх здатися в полон. Як і під час першої світової війни, Саддам Хусейн моделювався як "диявол" – "арабомовний Гітлер". Оскільки і ті, й інші учасники конфлікту протистояли США як представники однієї арабської нації, щодо Кувейту і Саудовської Аравії було використано термін "країни потенційної демократії", хоча в них за ґратами перебувало не менше журналістів, ніж у самому Іраці. Одночасно Дж. Буш оголосив декілька тисяч американців, що залишилися в Кувейті, заручниками. Цікаво, що всі застосовані види опису цієї ситуації – "арабомовний Гітлер", "країни потенційної демократії", "заручники" – потребують використання зброї, роблять це використання цілком легітимним, що і треба в такому випадку для виправдання своїх дій.

При цьому здійснювалося активне звертання до американської міфології, що дало змогу привернути на свій бік масову свідомість. За Цією міфологією США захищають демократію в усьому світі, тому участь американських збройних сил стає виправданою. Цей метод використовувався ще за часів першої світової війни, коли намагання втягнути США у військові дії аргументувалося тим, що США "захищають свободу для всіх людей". Як бачимо, військові дії весь час потребують наполегливої підтримки з боку мас-медіа.