Розділ «Частина четверта. Світове господарство»

Провідними фінансово-кредитними організаціями світу наразі є Міжнародний валютний фонд, Світовий банк, Європейський банк реконструкції та розвитку, "Паризький клуб" держав-кредиторів, "Лондонський клуб" банків-кредиторів.

Міжнародний валютний фонд (МВФ) — це спеціалізована установа ООН, створена з метою регулювання фінансово-кредитних відносин країн-членів та надання їм допомоги (кредитів) для подолання дефіциту платіжного балансу (кредитор останньої інстанції). Фонд заснований у 1945 р. 29 державами, наразі у ньому уже 188 членів. Штаб-квартира цієї установи знаходиться у Вашингтоні (США).

Капітал МВФ формується із внесків країн-учасниць та позик. Причому кожна країна має свою квоту (частку) у капіталі, яка розраховується за спеціальною формулою як середньозважене значення із кількох показників, що характеризують місце країни у світовій економіці. Оскільки світовий рейтинг країн змінюється, то кожні п'ять років квоти переглядаються. Квоти виражаються у розрахункових одиницях — спеціальних правах запозичення (SDR, від англ. special drawing rights). Відповідно до квот (внесків) розподіляються й голоси учасників. Отож, основними учасниками МВФ є розвинені країни, які, власне, й ухвалюють рішення щодо надання позик.

Розмір квот визначає також обсяг кредитів, на який та чи інша країна може розраховувати, але жорсткої прив'язки тут немає. Надаючи кредит, МВФ вимагає від держави-позичальника виконання певних умов, які відповідають статуту цієї організації. Він також слідкує за цільовим використанням наданого кредиту.

Світовий банк (СБ) — це також фінансова установа ООН, створена одночасно із МВФ, яка спеціалізується на сприянні країнам-учасницям у кредитах та інвестиціях. Акціонерами СБ наразі є 187 країн, в тому числі і Україна (з 1992 p.). Умовою членства у СБ є участь в МВФ. Тут також кожна країна має певну квоту у статутному капіталі, пропорційно якій розподіляються голоси при ухваленні рішень банку.

Первісно діяльність СБ була пов'язана з кредитуванням розвинених країн, насамперед західноєвропейських, яким необхідна була допомога у відбудові зруйнованої в роки Другої світової війни економіки. Сьогодні він надає широку фінансову та консультаційну допомогу країнам, що розвиваються, та країнам з перехідною економікою. Позики СБ, на відміну від позик МВФ, спрямовуються не лише на вирівнювання платіжного балансу, але й на покриття дефіциту державного бюджету, реалізацію довгострокових інвестиційних проектів, підтримку галузей економіки, страхування імпорту тощо.

Європейський банк реконструкції та розвитку (ЄБРР) — це фінансово-кредитна установа, створена у 1991 р. з метою надання допомоги країнам у здійсненні ринкових реформ, залучення їх до активної участі у міжнародних економічних зв'язках. ЄБРР створений у 1991 p., його акціонерами є 64 держави, а також Європейська комісія (так називається уряд ЄС) та Європейський інвестиційний банк. Наразі частки у статутному капіталі банку розподілені так: країни ЄС — 55%, США — 10%, Японія — 8%, країни-операцій — 12% (у тому числі Україна — 0,8%), інші акціонери — 15%. Штаб-квартира ЄБРР знаходиться у Лондоні.

ЄБРР працює виключно на комерційних засадах. Він надає цільові кредити під конкретні проекти приватним та державним структурам. Приблизно 60% позик спрямовуються у приватний та 40% — у державний сектор економіки. Окрім кредитування, цей банк здійснює також прямі інвестиції та надає технічну допомогу (зокрема консультації, курси підготовки банкірів і менеджерів, допомогу в організації систем розподілу гуманітарної допомоги).

"Паризький клуб" держав-кредиторів — це неформальне (нестатутне) об'єднання держав, які надають кредити іноземним позичальникам і прагнуть спільними зусиллями забезпечити надійність їх повернення. Цей клуб створили у 1956 р. 12 західноєвропейських держав, сьогодні у ньому об'єдналися уже 19 країн (США, Японія, Німеччина, Франція, Італія, Швейцарія та ін.). Він займається головним чином реструктуризацією (урегулюванням) зовнішньої заборгованості країн, що розвиваються, та країн з перехідною економікою членам клубу (списанням чи відстрочкою боргів, зміною умов їх погашення, переглядом кредитних ставок, розподілом збитків від неплатоспроможності позичальників тощо). Рішення клубу приймаються лише за згоди всіх його членів. Однією з основних умов ухвалення Паризьким клубом рішення про реструктуризацію боргів є наявність у позичальника належної програми, яка отримала підтримку МВФ.

"Лондонський клуб" банків-кредиторів — це неформальне об'єднання комерційних банків різних країн задля спільного урегулювання іноземної заборгованості цим банкам. Об'єднує сьогодні близько 1000 банків. Займається проблемами реструктуризації іноземних боргів банкам. Серед заходів, що пропонують члени цього клубу, є такі, як викуп урядом країни-боржника приватного боргу своїх компаній в іноземних банках; обмін зі знижкою боргів на інші активи (наприклад, на акції національних компаній); надання нових позик для погашення старих боргів.

Міжнародний кредит має велике значення як для розвитку світового господарства, так і національних економік:

- сприяє зростанню масштабів міжнародної торгівлі;

- полегшує міжнародні розрахунки;

- підтримує макроекономічну стабільність в країнах (валютну і цінову стабільність, оплату товарів критичного (невідкладного) імпорту: дефіцитних ліків, енергоносіїв, обладнання тощо);

- гарантує збут продукції і, відповідно, створення додаткових робочих місць краї-ні-кредитору, яка надає зв'язані кредити (тобто з умовою закупівлі на них продукції її ж виробників);

- сприяє розвитку довіри між країнами та налагодженню різних форм економічних зв'язків між ними.

Так, домовитися із МВФ про надання кредиту країні зі слабкою економікою, звісно, нелегко, але вже сам факт початку кредитування її з боку такої авторитетної організації розцінюється усіма іншими кредиторами й інвесторами як позитивний сигнал для співпраці із нею. Це тому, що фахівці МВФ ретельно вивчають ситуацію в країні-позичальнику та здійснюють контроль за цільовим використанням наданої їй фінансової допомоги.

Разом з тим, зовнішні запозичення можуть породжувати певні проблеми для самої країни. Це стосується тих держав, які або неефективно використовують взяті кредити, або, тим паче, зловживають ними, розкрадають їх, наприклад, через видачу гарантій сумнівним приватним фірмам-позичальникам. У таких випадках кажуть, що правлячі політичні сили перетворюють свою країну в боржника, перекладають після себе борги на наступні покоління.

Слід також зауважити, що за умов сучасної глобалізації господарського життя фінансові кризи навіть в окремих країнах можуть спричинити загрози для багатьох інших країн. Боргові мораторії і дефолти держав сьогодні навіюють паніку по всьому світу, яка відчувається по біржових обвалах курсів цінних паперів і валют, неплатежах та інших негативних явищах.

Тому-то провідні міжнародні фінансово-кредитні організації (МВФ, Світовий банк та ін.) як донори змушені всіляко підтримувати своїх боржників, продовжуючи і далі кредитувати їх, рефінансуючи їхні борги, пролонговуючи їх, а то й частково списуючи. Так, механізми кредитування проблемних позичальників МВФ зазвичай передбачають відкриття кредитних ліній, тобто укладання довгострокових (на три-чотири роки) угод, за якими кредит надається траншами (від франц. tranche — частина) за спеціальним графіком або в режимі "стенд-бай" (від англ. stand by — в резерві), тобто він поступає позичальнику лише у міру необхідності. Причому отримання кожного наступного траншу обумовлюється більш жорсткими вимогами.