Розділ «Частина четверта. Світове господарство»

Позитивні наслідки вільної торгівлі:

- значно посилює конкуренцію на внутрішньому ринку, обмежуючи тим самим монополізм своїх виробників;

- змушує вітчизняних підприємців удосконалювати виробництво, підвищувати якість продукції та обслуговування покупців, знижувати витрати виробництва і ціни;

- підвищує добробут населення, зокрема через розширення свободи вибору споживачів;

- забезпечує більш ефективне використання наявних виробничих ресурсів країни завдяки використанню переваг міжнародного поділу праці;

- сприяє формуванню високих стандартів життя (цінування особистої свободи, наполегливості у здобутті гарної освіти, інноваційного підприємництва, міжнародних ділових контактів, широкого обміну досвідом тощо).

Негативні наслідки вільної торгівлі:

- загрози для внутрішньої макроекономічної стабільності від циклічних коливань кон'юнктури світового ринку;

- збут низькоякісної і морально застарілої продукції іноземних виробників;

- нав'язування чужих для населення даної країни споживацьких смаків тощо. Суперечливість обох типів зовнішньоторговельної політики стала приводом для нескінчених дискусій теоретиків і політиків щодо ефективності вибору одного з них.

Серед відомих наукових шкіл найбільш активними прибічниками політики протекціонізму були меркантилісти та німецький економіст Фрідріх Ліст. Якщо меркантилісти середньовіччя бачили у жорстких протекціоністських заходах держави спосіб простого збагачення країни грошима, то Ф. Ліст керувався іншими, більш сучасними міркуваннями. Враховуючи те, що Німеччина на рубежі XVIII — XIX ст. була ще економічно вкрай відсталою, її заполонили дешеві англійські товари, а держава як така була слабкою через роздробленість на ряд князівств і королівств, Ліст дійшов переконання, що його країна зможе здійснити "економічне диво", тільки спираючись на національну самобутність німців (організованість, порядок) та сильну протекціоністську політику держави, зокрема утворення німецького митного союзу. Подальші події в цій країні виправдали сподівання ученого, хоча за своє коротке життя він так і не дочекався підтримки з боку колег.

Не менш активними прибічниками політики фритредерства були, звичайно, англійські класики, передовсім А. Сміт та Д. Рікардо. їх світоглядна позиція у цьому питанні була нерозривно пов'язана із головним принципом їхнього економічного вчення — економічним лібералізмом (свободою підприємництва і вільної торгівлі). Будучи уже знаним ученим і ставши депутатом парламенту, Рікардо вимагав скасування протекціоністських хлібних законів, свободи торгівлі і преси. Звісно, що для тодішньої Англії, яка найпершою у світі здійснила Промисловий переворот і, завдячуючи йому, домінувала на світовому ринку, лібералізація зовнішньої торгівлі мала незаперечні переваги. Але навіть у наш час дійсно вільна торгівля, переваги якої проповідували класики, практично для усіх країн, незалежно від рівня їх економічного розвитку, все ще видається недосяжним ідеалом.

І справді, спеціалізація економіки виключно на тих виробництвах, у яких країна має відносні переваги у витратах, може зашкодити її національному інтересу у розвитку більш диверсифікованої економіки, де б громадяни мали більш широкий вибір професій і сфер реалізації своїх здібностей. Уже не кажучи про те, що якби країна свідомо обмежилася виробництвом вузького набору сировинних товарів, то отримуваних від експорту доходів хронічно не вистачало б для оплати імпорту різноманітних споживчих товарів для потреб населення. Тому-то раціональний протекціонізм необхідний хоча б для того, аби уберегти населення від надмірних соціальних втрат і жертв, пов'язаних із надто радикальними структурними змінами в економіці.

Дилема "протекціонізм чи вільна торгівля?" — це знову таки проблема політичного вибору. Протекціоністські заходи, що, як правило, прикриваються гаслами "захисту робочих місць", "поповнення митними доходами державної скарбниці" тощо, видаються більш спокусливими для пересічних громадян, які складають основу електорату. Проте, якщо уважно поглянути на аргументи у захист протекціонізму, то часто виявляється, що вони захищають не суспільство в цілому, а корисливі інтереси окремих виробників. Останнім це вдається провернути через свої лобістські організації. Тому реальні економічні рішення далеко не завжди ґрунтуються на економічній теорії.

Сьогодні більшість держав проводять гнучку зовнішньоторговельну політику, яка поєднує у собі елементи як протекціонізму, так і фритредерства. Утім, загальним курсом тут є лібералізація зовнішньоторговельних відносин. Це означає, що країни прагнуть розвивати між собою взаємовигідну торгівлю, налагоджуючи для цього природний для цивілізованого людства режим найбільшого сприяння. Вибір кожною країною власної моделі політики зовнішньої торгівлі визначається, головним чином, ступенем конкурентоспроможності її національної економіки та станом торговельного балансу (співвідношенням експорту й імпорту).

Розвиток світової торгівлі за сучасних умов регулюється спеціальними міждержавними угодами, союзами та міжнародними організаціями. Безпосереднім регулятором міжнародних торговельних відносин є Світова організація торгівлі (СОТ), створена в 1995 р. як наступниця колишньої Генеральної угоди про тарифи і торгівлю (ГАТТ). Якщо ГАТТ у 1947 р. підписали 23 країни-засновниці, то СОТ наразі об'єднує понад 150 країн. З 2008 р. до СОТ приєдналася Україна. Країни-учасниці цієї організації зобов'язуються дотримуватися єдиних норм і правил міжнародної торгівлі, а саме: 1) у взаємній торгівлі забезпечувати режим найбільшого сприяння; 2) робити взаємні поступки та послаблення митних бар'єрів; 3) не допускати дискримінації; 4) керуватися нормами приватного права.

20.4. Міжнародний кредит

Важливою формою існування й розвитку міжнародних економічних зв'язків виступає міжнародний кредит.

Міжнародний кредит — це позика, яка надається безпосередньо країнами одна одній та міжнародними фінансово-кредитними організаціями.

Цей кредит, як і всякий кредит, надається на умовах поверненості, строковості та платності. Кредиторами й позичальниками тут можуть виступати приватні фірми та державні заклади, уряди країн, місцеві органи влади, а також різні міжнародні організації.