Розділ 10. Ринок праці та заробітна плата

10.1. Суть та особливості ринку праці

Важливим економічним ресурсом в умовах розвиненого, або підприємницького, товарного виробництва є наймана робоча сила (праця). Система найму робочої сили — це специфічна форма функціонування ринку праці як одного із головних у структурі ринку. Специфіка системи найму праці, або ринку праці, визначена самим об'єктом купівлі-продажу, яким є робоча сила.

Робоча сила — особливий економічний ресурс, який:

• кількісно та якісно суто індивідуальний (особистісний), адже його носіям властива низка психофізіологічних, соціальних, культурних, релігійних, політичних та інших людських рис, котрі істотно позначаються на їхніх інтересах та мотивації;

• на відмінну від уречевленого товару, при купівлі не відчужується від свого власника, а роботодавець отримує лише право тимчасового користування цим ресурсом;

• суспільною формою його оцінки виступає заробітна плата, яка є не просто різновидом ресурсної ціни, а й ціною (показником) життєвого рівня працівника і його сім'ї, виразником соціального престижу, людської гідності взагалі;

• оплачується по завершенні процесу його використання (виконаної упродовж певного терміну роботи), а це означає, що найманий працівник, по суті, кредитує свого роботодавця;

• відтворюється в процесі задоволення особистих потреб свого власника та членів його сім'ї;

• потребує правової регламентації щодо умов праці та її оплати у формі нормативно-законодавчих актів держави, укладання трудових договорів (контрактів) тощо.

Невіддільність робочої сили як економічного ресурсу від особистості людини в умовах сучасної цивілізації, розвиненої демократії і правової держави зумовлює необхідність відповідної регламентації соціально-трудових відносин, дотримання суб'єктами цих відносин певних правил взаємодії і встановлених державою соціальних гарантій. Ефективність ринку праці в сучасному суспільстві регулюється не лише стихійними ринковими силами, але й, що важливо, значною мірою суспільними інституціями. Тому, крім продавців і покупців, якими є наймані працівники і роботодавці, суб'єктами сучасного ринку праці є також держава, профспілки й об'єднання підприємців.

У найбільш загальному визначенні ринок праці — це сукупність економічних відносин з приводу найму і використання робочої сили.

Механізм ринку праці представляє собою взаємодію попиту на робочу силу, її пропозиції та ціни — заробітної плати. Цей механізм тим ефективніший, чим більшою є конкуренція як із боку продавців робочої сили, так із боку її покупців.

Попит на робочу силу — це кількість праці, якої потребують роботодавці за певного рівня ціни цього економічного ресурсу. Величина попиту на працю, як і на будь-який інший товар, об'єктивно регулюється законом попиту, згідно з яким підвищення ставок заробітної плати спричиняє скорочення попиту на працю, а їх зниження — навпаки, підвищення попиту.

Попит на працю є: 1) похідним від попиту на товари й послуги, для виготовлення яких потрібно наймати робочу силу; 2) залежить від продуктивності кожного найнятого фірмою працівника. Зарплата найманого працівника не може бути вищою за ринкову ціну вироблюваної ним продукції, або отримуваний фірмою за його участю граничний дохід. Тому фірмі економічно вигідно наймати додаткових працівників лише до певної межі, а саме — допоки платня останнього з найнятих на роботу не зрівняється із тим доходом, який принесе фірмі його робота.

Окрім рівня заробітної плати, на величину попиту на працю впливають, зокрема, такі фактори:

• конкуренція з боку роботодавців, яка залежить від їхньої чисельності та економічного стану їхніх підприємств. За умов чистої конкуренції, коли на ринку праці є багато фірм, що потребують робочої сили, і багато шукачів роботи однакової кваліфікації, коли цей ринок не зазнає жодного зовнішнього тиску (з боку держави, профспілок, проблем із житлом тощо), роботодавці змушені підвищувати ставки оплати праці, аби тільки заохотити нових працівників на перехід до них із альтернативних місць працевлаштування. Однак сучасний ринок праці не є досконало конкурентним. На ньому превалюють монополістичні процеси. За умов монопсонії — типу ринкової ситуації, за якої покупець є монополістом — роботодавець має змогу диктувати розмір платні в залежності від кількості охочих у нього працювати. Задля максимізації свого прибутку, монопсоніст прагне найняти меншу кількість працівників за меншої ставки зарплати, аніж за умов конкуренції. Наймані працівники отримують у нього платню, меншу за вартість їх граничного продукту (створеного ними додаткового доходу). За умов олігополії роботодавці зазвичай діють спільно, як такий собі монопсоніст;

• можливості певної взаємозамінності живої праці та капіталу (машин, устаткування) в залежності від рівня їхньої ринкової вартості. Так, відносна дешевизна робочої сили стає гальмом на шляху впровадження нових машин і технологій, тоді як висока вартість праці спонукає роботодавців до модернізації виробництва;

• продуктивність праці та ринкова ціна товару. Ціна продукції на ринку лімітує попит фірми на працю, а продуктивність (віддача) праці, зі свого боку, визначає рівень її оплати (ціни) і відповідно величину попиту. Що вища продуктивність праці, то вищий попит на неї;

• нестабільність економічного розвитку країни і світу. Так, за умов економічного спаду і депресії попит на працю повсюдно, звичайно, скорочується, а з настанням пожвавлення й піднесення економіки — збільшується;