Розділ. 18. Кредитно-банківська система

18.1. Генезис банківської справи. Види банків та небанківські кредитно-фінансові інституції

"Банк" — поняття багатозначне. Навіть у фінансовій сфері банком люди часто називають будь-який фінансовий інститут, діяльність якого пов'язана з грошовими потоками, або, просто кажучи, зосередженням у себе великих грошей. Однак насправді більшість фінансових посередників (наприклад, страхові компанії, пенсійні фонди, кредитні спілки) не є банками. Під банком у строгому смислі цього слова розуміють фірму чи установу, яка спеціалізується на залученні вільних грошових заощаджень у вигляді депозитів (вкладів) та їх використанні шляхом надання кредитів під проценти. Отож, залучення депозитів та їх використання з вигодою для себе — головна ознака банку, яка відрізняє його від інших фінансових установ.

З історії відомо, що найперші банки, що носили назву "ділових домів", виникли на Близькому Сході у Вавилонському царстві (в П-П ст. до Р.Х.). Вони, звісно, ще не були банками у звичному для нас розумінні, але початки банківської справи вже опановували.

Розвиток банківської справи значно прискорився в середні віки і якраз в Італії, яка на той час виступала центром зосередження більшості морських торговельних шляхів, що зв'язували Європу з країнами Сходу. Окрім того, в Італію звозили грошові податки на утримання Ватикану (папську десятину), сплачувані монетами різних країн. Тож, певна річ, необхідною стала поява міняйл, які зайнялися обміном і розміном монет, а також забезпеченням надійного зберігання грошових заощаджень, звісно, за певну плату. Початківцями банківської справи стали також ювеліри, які займаючись виготовленням прикрас із дорогоцінних металів, поступово втяглися у нову для себе, але дуже вигідну, діяльність — надання послуг зі зберігання коштовних металів, оскільки, як і міняйли, мали відповідні для цього сховища. До речі, "банк" у дослівному перекладі з італійської означає "стіл (скриня)".

Натомість прийнятих на зберігання цінностей цими ділками видавалися боргові розписки — векселі. їхній авторитет, що ґрунтувався на надійності зберігання довірених їм грошових цінностей, сприяв поступовому поширенню самостійного обігу векселів як зручних платіжних засобів. Водночас множилося число позичальників, котрі знали, у кого водяться великі гроші і хто має інтерес до надання їх у позику. Задля стимулювання вкладників, з одного боку, та посилення майнової відповідальності позичальників за несвоєчасне повернення коштів, з другого, — було знайдено раціональне рішення — ввести відповідні процентні ставки.

Тогочасна практика депозитних операцій із металевими грошима навчила банкірів-початківців і тому, що вкладники, як правило, а) воліють розміщати депозити на різний термін; б) ніколи не з'являються всі гуртом, аби негайно повернути свої вклади та ще й у первісному вигляді ("свої монети"). З цього практичного досвіду, який завжди є найпопулярнішим нашим учителем, було давно вилучено урок, який став загальним правилом банкірів, — задля страхування на випадок пред'явлення вимог дочасного повернення вкладів доцільно мати під рукою як резерв лише невелику частину вкладів, а більшу їх частину можна успішно використовувати як кредитний ресурс. Ці життєві істини покладені в основу діяльності комерційних банків.

Перші банки сучасного типу, на думку багатьох дослідників, появилися лише в середні віки: спочатку в XV ст. у Північній Італії (Генуї, Венеції і Флоренції), а на початку XVI ст. — в Голландії (Амстердамі) і Німеччині (Гамбурзі). Тоді ж в Італії зародилася і система подвійного запису, покладена в основу бухгалтерського обліку. У XVII ст. з ініціативи німецьких та італійських купецьких гільдій почали створюватися банки, які здійснювали безготівкові розрахунки серед своїх постійних клієнтів. Саме у той час широкого поширення набув обіг векселів як платіжного засобу, а разом із ним випуск банкнот.

Потреби реальної економіки, що виникають в ході її тривалої еволюції, породили не лише банківський бізнес, а й чимало інших фінансових посередників небанківського типу, які спеціалізуються на наданні певних послуг на грошовому (кредитному) ринку. Говорячи по суті, їхня користь у тому, що усі фінансові посередники своєю діяльністю полегшують зустріч кредиторів і позичальників, значно зменшуючи при цьому ризики втрати коштів для кредиторів та загальні витрати на переміщення грошей. Адже ці посередники акумулюють (збирають) заощадження усіх бажаючих віддати їх у позику за певну плату, а затим від свого імені перерозподіляють ці кошти між бажаючими їх отримати на умовах платності й поверненості. їх поведінка в принципі відповідає інтересам усіх суб'єктів кредитних відносин, а відтак і потребам розвитку економіки. Разом узяті вони утворюють єдину кредитно-банківську систему країни.

Кредитно-банківська система — це сукупність банків та інших кредитно-фінансових установ і організацій, що займаються посередницькою діяльністю на грошовому (кредитному) ринку.

Кредитно-банківська система країни включає в себе різні за своїми функціями інституції, а тому у ній виділяються три рівні (ланки):

1) Центральний банк;

2) банківська система;

3) спеціалізовані небанківські кредитно-фінансові інституції (страхові компанії, інвестиційні та пенсійні фонди, кредитні спілки (кооперативи), ломбарди тощо).

Головною ланкою кредитно-банківської системи є банківська система, що включає широку мережу різних банків, передусім комерційних.

Комерційний банк — фінансово-кредитна установа, яка має дозвіл (ліцензію) на банківську діяльність, мобілізує вільні грошові кошти усіх суб'єктів господарювання та використовує їх як кредитний ресурс.

В залежності від характеру діяльності, або з огляду на те, яких клієнтів обслуговує банк, виділяються такі основні види комерційних банків:

- універсальні (багатоопераційні);

- спеціалізовані (працюють за певними напрямками або виконують обмежені банківські операції, як-от: інвестиційні — вкладають кошти в цінні папери приватних фірм і держави, займаються також посередництвом у розміщенні цінних паперів; іпотечні — кредитують під заставу нерухомості; земельні — кредитують під заставу земельних ділянок; ощадні — приймають депозити від населення і надають, зазвичай, довгострокові кредити під заставу нерухомості);

- галузеві (сільськогосподарський, промисловий, нафтовий, газовий, експортно-імпортний та інші банки);