Розділ. 16. Роль держави в ринковій економіці

16.1. Еволюція наукової думки щодо ролі держави в економіці

Хоча людський світ існує з давніх-давен, ринкова економічна система сформувалася у країнах Заходу відносно недавно: в Англії і Нідерландах — у ХУІ-ХУІІ ст., Франції — наприкінці XVIII ст., Німеччині і США — у другій половині XIX ст. Утім, за такий короткий час ринок забезпечив цим та іншим провідним країнам грандіозний економічний, соціальний і науково-технічний прогрес, якого вони не знали за усю свою попередню історію. Ба більше, саме на цій економічній основі там виросла політична демократія та сформувалося громадянське суспільство — ті цінності, про які стародавні філософи могли лише мріяти.

Класики економічної теорії, вочевидь, як і всі звичайні люди, були дітьми свого часу: їхня свідомість не виходила за рамки сучасної їм епохи. Вони жили у XVIII — першій пол. XIX ст., себто у той час, коли стихійні ринково-конкурентні сили підготували та здійснювали переворот в організації і технології виробництва: перехід до індустріального (машинного) виробництва, корпоративно-акціонерних форм організації бізнесу тощо. Тодішній ріст економіки на екстенсивній основі (за рахунок залучення додаткових ресурсів: будівництва нових і розширення діючих підприємств, притоку робітників, здебільшого із села, використання нових земель тощо) ще не переривався циклічними кризами і депресіями, не створював соціально і політично небезпечних проблем стосовно безробіття, інфляції, нерівності у розподілі доходів та ін. Ринок тоді наочно демонстрував інтелектуалам лишень свої переваги як ефективної форми (способу) ведення суспільного господарства. Отож і не дивно, що економісти-класики ідеалізували, так би мовити, оспівували, ринок, перебільшуючи його можливості як об'єктивного регулятора економічного життя суспільства.

Звичайно, класики помічали окремі збої у функціонуванні ринку як системи економічних зв'язків, але вважали, що вони тимчасові і спричиняються зовнішнім втручанням (тиском з боку страйкуючих робітників або державних чиновників). На їхню думку, ринок здатен автоматично відновлювати порушену рівновагу, а відтак держава не повинна втручатися в економічні процеси. Підмінна ринку державою неприпустима. Держава покликана виконувати лише свої базові функції: надійно захищати життя і власність людей, бути арбітром щодо неухильного виконання сторонами укладених контрактів, а також забезпечувати суспільство елементарними загальними благами (розвивати шкільну освіту, мостити міські бруківки та освітлювати вулиці, гасити пожежі тощо). Тобто державі класики відводили роль пасивного економічного суб'єкта, або, за висловом Ф. Гайєка, такого собі "нічного сторожа". Доречно тут згадати і самого "батька" економічної науки — А. Сміта, який казав: "Для того, щоб підняти державу (країну — A.C.) з найнижчого рівня варварства до найвищого рівня цивілізованості, потрібні лише три умови: громадянський мир у суспільстві, легкі податки та терпимість в управлінні. Усе інше з'явиться само собою".

Між тим, подальша еволюція ринкової економіки, починаючи з XIX ст., виявила істотні проблеми щодо ефективності ринкового саморегулювання економіки. Ставало дедалі очевиднішим, що ринкова економіка, матеріальну основу якої складає велике промислове (машинне) виробництво, несе загрози стабільності розвитку економіки і суспільства. Відтепер виробництво стає не тільки масовим щодо обсягів продукції, але й надзвичайно інтенсивним для робітників, викликаючи надмірне подовження робочого дня (до 14-16 годин на добу), вивільнення зайвої робочої сили, зростання професійних захворювань і травматизму, широке застосування штрафів за порушення дисципліни тощо. Унаслідок різкого погіршання соціального становища виникають робітничі страйки і демонстрації; у 1848 р. країни Західної Європи охопила хвиля революцій, які були жорстоко подавлені урядами.

Ці події ставали сигналом для зміни поглядів науковців щодо ролі держави в розвиненій індустріальній економіці. Останній із видатних представників класичної економічної школи англієць Дж.С. Мілль у виданій книзі "Основи політичної економії" (1848 р.), яка за його задумом готувалася як оновлений (удосконалений) варіант головної праці свого учителя А. Сміта ("Дослідження про природу та причини багатства народів"), окремий розділ присвятив економічній ролі держави. У ньому він обґрунтував концепцію активної ролі держави у сфері розподілу суспільних доходів, необхідність проведення в тогочасній Англії серії соціальних реформ, спрямованих на поліпшення життя народу.

На зламі XIX-XX ст. процеси концентрації і централізації капіталу об'єктивно породили могутню тенденцію до монополізму, який підриває саму основу ринкової економіки — вільну конкуренцію з її ціноутворенням на основі вільної гри попиту та пропозиції. Зрештою саморозвиток уже монополізованої економіки призвів до кризи світового масштабу з її страхітливими наслідками, поставив під загрозу існування держав.

Істотні зміни, що сталися в економічній системі на початку XX ст., звичайно, привернули увагу науковців різних напрямків економічних досліджень, включаючи і представників неокласицизму. Зокрема, англійка Дж. Робінсон та американець Е. Чемберлін зробили собі ім'я, заявивши про суттєву модифікацію механізму ринкової конкуренції, а саме про те, що ринок породив могутні монополістичні тенденції, які призвели до витіснення вільної конкуренції новим типом конкуренції — недосконалою конкуренцією, яка відкриває великим корпораціям можливості тиску на ринкове ціноутворення та поведінку споживача. А здійснений Дж.М. Кейнсом ґрунтовний аналіз інституційних змін в індустріальній економіці як чинника виникнення світової економічної кризи та обґрунтування на цій основі необхідності постійного регулювання економіки державою сучасники оцінили як переворот в економічній теорії.

Таким чином на рубежі 1930-х рр. в економічній теорії сталася докорінна зміна поглядів на роль держави у ринковій економіці. Зауважимо: ця зміна жодним чином не означала помилковості поглядів класиків щодо держави, вона радше свідчила про кризу теорії ринкової економіки за нових історичних умов, про відставання науки від процесу розвитку економіки, від реальних змін у ній. Справа в тому, що становлення ринкової економіки, або капіталізму, теоретично і практично можливе тільки за умови лібералізації економіки, тобто вивільнення її від пут держави (на той час феодально-кріпосницької держави). Це вірно і для постсоціалістичних країн, у яких експеримент із тотальним одержавленням економіки закінчився крахом і вони змушені тепер повертатися до ринку. Між тим, індустріальна економіка, у якій сили набувають монополістичні тенденції, потребує таки втручання держави, але втручання, так би мовити, дозованого, виваженого, такого, що органічно доповнює ринкове саморегулювання.

І тут ми ще раз мимохідь торкнемося України, яка, переходячи до ринкової економіки, знехтувала цією істиною, довірившись примітивним порадам іноземних неоліберальних економістів. Сама по собі лібералізація цілком монополізованої економіки без належного державного регулювання обернулася майже десятирічною економічною стагфляцією, падінням національного виробництва більш ніж наполовину, розривом господарських зв'язків і банкрутством багатьох великих промислових підприємств.

Отже, головна суть кейнсіанського перевороту в економічній теорії полягала в обґрунтуванні необхідності активного державного регулювання сучасної, розвиненої ринкової економіки. Політики, до їх честі, тоді прислухалися до економістів-теоретиків і, прийшовши до влади, провели низку реформ, у результаті яких країни вийшли із глибокої економічної кризи та наступної за нею депресії, а економіка як система трансформувалася у регульовану, себто змішану, економіку.

Проте, потіснивши неокласиків, кейнсіанство не довго пожинало лаври. У середині 1970-х рр. криза вразила і регульовану державою ринкову економіку. Відповідно виникла криза кейнсіанства як панівної економічної теорії. Причиною цієї кризи стало надмірне втручання держави в економіку. На ґрунті критики надмірностей економічної ролі держави знову популярним стає неокласицизм, насамперед його монетаристська теорія (сучасний монетаризм).

Монетаризм, заперечуючи необхідність прямого, тобто адміністративного, втручання в економіку, визнає ефективним непряме, або економічне, регулювання. Якщо для Кейнса основним інструментом державного регулювання економіки була фіскальна (податково-бюджетна) політика, то для монетаристів (на чолі з М. Фрідменом) більш "тонким" інструментом стає монетарна (грошово-кредитна) політика як засіб регулювання процентних ставок. Ідеї монетаристів виявилися настільки переконливими, що ними скористалися політики, і завдяки цій обставині вдалося витягти країни із економічної стагфляції.

Як бачимо, ринкова економіка, розвиваючись, потребує відповідних змін щодо масштабів та інструментів державного втручання. Висловлюючись образно, кейнсіанство — це оперативне втручання держави в економіку за кризових ситуацій, або "невідкладна хірургія", тоді як монетаризм — це "терапевтичне лікування", яке потребує часу й витримки.

Цей висновок підтверджується і теперішнім часом. Сьогочасна світова фінансово-економічна криза знову повернула увагу економістів і політиків до кейнсіанської теорії ("хірургії"), але деякі наслідки швидко вжитих заходів (передусім, пряме вливання в економіку більшої кількості грошей заради стимулювання сукупного попиту) змусили їх таки шукати більш помірковану позицію, не допускаючи викривлень ринкового механізму втручаннями держави.

Отож, питання про те, "бути чи не бути", потрібне чи непотрібне втручання держави в економіку, уже зняте з порядку денного. Державне регулювання економіки є тепер загальновизнаною серед науковців об'єктивною необхідністю індустріально розвиненої ринкової економіки.

Головна проблема сучасної економічної теорії сфокусована на визначенні оптимального співвідношення "ринку" та "держави" за даних історичних обставин. Іншими словами, завдання полягає у тому, щоб знайти оптимальну міру та найбільш ефективні форми державного регулювання економіки. Під останніми розуміються такі засоби, які б, не руйнуючи ринковий механізм саморегуляції, забезпечували максимальну економічну і соціальну ефективність національної економіки. Причому, оптимальність міри такої участі держави завжди є відносною, оскільки економічна ситуація дуже мінлива, залежна від різних факторів. Відтак, можна стверджувати, що проблема оптимальності державного регулювання економіки для теоретиків перетворюється у "вічну".

16.2. "Провали" ринку та принципи втручання держави в ринкову економіку

Державне регулювання економіки має сенс як системний захід, а це зобов'язує державу в особі її законодавчих і виконавчих органів неухильно дотримуватись певних принципів, аби не зашкодити ринковій природі економіки. Спочатку, задля того, щоб зрозуміти масштабність проблем, які лягають на плечі сучасної держави, поглянемо на те, з чим же не справляється сам ринок, де він розходиться із потребами високоцивілізованого суспільства.