Розділ «Частина четверта. Світове господарство»

"втеча капіталів" за кордон (може мати двояке значення: 1) як природна реакція бізнесу на надмірний податковий тиск, політичну нестабільність у даній країні тощо; 2) як спосіб укриття від оподаткування прибутків в офшорних зонах, оплата за фіктивний імпорт, платежі за фіктивними операціями з цінними паперами тощо).

"Втеча капіталів", на жаль, особливо характерна для теперішньої України попри те, що наша країна вже тривалий час переживає гострий "інвестиційний голод" щодо модернізації виробництва, розвитку інновацій. Так, прямі закордонні інвестиції з України у 2012 р. складали 4,1 млрд. дол., але майже всі вони (95%) вкладені на Кіпрі (офшор у Середземному морі). За деякими експертними оцінками, за два десятки років державної незалежності з України вивезено капіталу на суму 167 мрлд. дол. При цьому, за офіційними даними, на початок 2013 р. в Україну (починаючи з 1991 р.) надійшло лишень 54,5 млрд. дол. прямих іноземних інвестицій, але, що прикметно, найбільше (майже третина) із Кіпру — 17,3 млрд. дол. Виходить, що капітал, який утікає з нашої країни, частково повертається, але вже під виглядом іноземних інвестицій, кредитів та корупційних платежів (фінансування виборчих кампаній тощо). У попередні роки такі псевдоіноземні інвестиції мали на додачу ще й податкові преференції від корумпованої держави. Для порівняння: Китай, щороку отримує прямих іноземних інвестицій у розмірі майже 60 млрд. дол. Така різна "ціна" інвестиційного клімату в Україні і в комуністичному Китаї.

Звичайно, для кожної відкритої країни бажаними є іноземні капіталовкладення у її економіку. І найбільш продуктивними є саме прямі інвестиції, оскільки вони сприяють оновленню і розвитку виробництва. Для активного залучення прямих іноземних інвестицій уряди розробляють спеціальну економічну політику, яка включає фінансові і нефінансові стимули. З-поміж фінансових стимулів для іноземних інвесторів практикують, зокрема, такі засоби, як: прямі податкові пільги; відстрочки від сплати податків; звільнення від митних платежів імпорту обладнання, комплектуючих виробів, сировини; надання субсидій, пільгових кредитів тощо. Нефінансові методи заохочення ввезення капіталу можуть включати: забезпечення інформацією, транспортними та іншими комунікаціями тощо.

Однією із ефективних форм державного сприяння залученню іноземного капіталу у реальний сектор економіки є організація вільних (або спеціальних) економічних зон. Вільна економічна зона (ВЕЗ) — це визначений державою район або територія, де завдяки пільговому податковому, митному та законодавчому режимам для інвесторів створюються особливо сприятливі умови для підприємницької і зовнішньоекономічної діяльності.

Основні цілі створення вільних економічних зон:

1) прискорення соціально-економічного розвитку певного регіону (розвиток виробництва, насамперед експортного, зайнятості, рівня життя населення тощо);

2) використання світового досвіду (шляхом залучення іноземного капіталу та організації спільних підприємств, впровадження передових технологій, форм і методів організації та управління виробництвом тощо);

3) розширення зовнішньоекономічних зв'язків та включення регіону (а через нього і всієї країни) у систему світового господарства;

4) експериментальний ефект (апробація виробничих, економічних та організаційно-управлінських новацій).

В залежності від конкретних цілей можливі різні види ВЕЗ, зокрема такі:

- зони вільної торгівлі (без митного контролю та стягнення мит);

- зони експортного виробництва (райони зосередження підприємств, що працюють на експорт);

- науково-технічні зони ("технопарки", "технополіси" (від грецьк. polis — місто), "наукові парки" та інші утворення, орієнтовані на активне проведення науково-дослідних та експериментально-конструкторських робіт (НДЕКР), розробку та впровадження інноваційної продукції);

- відкриті райони та міста (зазвичай формуються навколо повітряних, морських і річкових портів, інших великих транспортних вузлів).

Сьогодні у світі діють сотні різних ВЕЗ. У США, наприклад, поширені зони вільної торгівлі. Особливо великим успіхом користуються ВЕЗ у Китаї: їх там сьогодні налічується шість. Прикметно, що китайці започаткували ВЕЗ ще наприкінці 1970-х рр. і, швидко протестувавши з їх допомогою свою модель економічного розвитку країни, ухвалили політику "відчинених дверей" та приступили до економічних реформ.

Україна у 1990-ті рр. пережила ейфорію щодо перспектив створення ВЕЗ, зокрема курортних зон у Карпатському регіоні та в Криму. Проте в корумпованій державі цим планам не судилося здійснитися. А ті окремі економічні зони, які все ж таки були створені з благою метою допомоги депресивним регіонам, насправді використовувалися задля наживи ділків від бізнесу та політики, а тому, коли афера розкрилася, їх ліквідували.

Утім, оцінюючи загалом позитивну роль вивозу капіталу, потрібно враховувати і те, що саме цей фактор в сучасних умовах породив могутні транснаціональні компанії.

Відкриваючи на території інших країн з менш конкурентною економікою нові підприємства або поглинаючи вже діючі, ТНК ввозять туди зазвичай не найновіше обладнання і призначають керувати ними не найбільш кваліфікованих менеджерів. Відтак, орієнтуючись лише на іноземні інвестиції, нехай і прямі, країні-імпортеру вкрай важко пробитися в число провідних країн світу, які використовують найновіші досягнення НТП. Крім того, засилля іноземного капіталу з часом обертається для країни-імпортера іншим "сюрпризом" — частина її ВВП у вигляді прибутку іноземних інвесторів буде виводитися за кордон, негативно позначаючись на темпах росту національної економіки. І, нарешті, як показує практика, прийдешні навіть із демократично розвинених країн виробники теж можуть вишукувати протизаконні способи свого збагачення, а то й втручатися у внутрішні справи інших держав.

Так, у 2008 р. в ході судових розслідувань німецький концерн "Siemens AG", який є другим у світі і найбільшим у Європі виробником електротехніки, електроніки та інших відомих виробів, визнав свою провину у підкупі державних чиновників цілого ряду країн, зокрема Росії, Іраку, Нігерії, Лівії. За вироком суду, йому довелося сплатити штраф у сумі 1,6 млрд. дол. Два роки потому за такі ж протиправні дії поплатився інший німецький автомобільний концерн "DaimlerBenz AG": той хабарами прокладав шлях своїй продукції у 22 країнах.

Широких масштабів в сучасному світі набула і міжнародна міграція трудових ресурсів, чи праці як фактора виробництва.