Розділ 1. Економічна теорія як наука

1.1. Предмет економічної теорії

Життя сучасної людини багатоманітне, насичене постійними проблемами, які їй доводиться вирішувати, покладаючись на досвід, наявні знання та інтуїцію. У сутності своїй, процес людської життєдіяльності спрямований на отримання різного роду благ. Без цього життя людини стає неповноцінним або взагалі неможливим. Неможливе саме існування людини без їжі, одягу, взуття, житла, знарядь праці тощо. Більшість життєвих благ люди створюють самі і лише деякі з них знаходять у природі (наприклад, воду, корисні копалини, їстівні дикі плоди та ягоди тощо). Та щоб створити блага, які становлять матеріальні умови людського життя, необхідно обов'язково прикласти відповідні розумові та фізичні зусилля, витратити певні матеріальні ресурси.

Якби людина могла безтурботно задовольнити усі свої потреби, ніколи не виникало б жодної економічної проблеми. Однак таке припущення є надуманим. Насправді ж, реальні можливості людини щодо задоволення усіх її потреб щоразу обмежуються доступними їй ресурсами, а відтак люди змушені у своїх діях повсякчас керуватися міркуваннями господарської раціональності, тобто шукати шлях (спосіб) отримання найбільшої вигоди за найменших витрат. Саме таке раціональне, або економічне, мислення визначає економічну діяльність людей, чи, іншими словами, виявляє суть економічних проблем кожної людини та людської спільноти.

Древні античні мислителі назвали людину homo sapiens, себто істотою розумною. Проте ця істота не лише розумна у своїй поведінці, а й соціальна, або суспільна, позаяк живе вона серед людей і притому у постійній взаємодії з людьми. Співпраця з усіма людьми, яка ґрунтується прямо чи опосередковано на певних виробничих відносинах, дає можливість краще використати здібності й сили кожної людини, її робочий час, а в підсумку сприяє тому, що праця людей стає більш результативнішою, доставляє їм значно більше життєвих благ.

Разом з тим, реальність життя людей така, що вони не тільки взаємодіють у процесі виробництва життєвих благ, а й обмінюються результатами своєї праці, керуючись повсякчас при цьому міркуваннями корисливості, власної вигоди. Цю притаманну людям рису егоїстичного (корисливого) і раціоналістичного мислення та поведінки ґрунтовно описали класики фундаментальної економічної науки, зокрема шотландець Адам Сміт, якого сучасні теоретики вважають "батьком" цієї науки. Наукові розвідки економістів-класиків збагатили визначення сутті людини — вона постала як homo economicus, істота економічна, тобто як людина розсудлива й корислива.

Звичайно, створена класичною теорією майже два століття тому абстрактна й універсальна модель (образ) людини була зустрінута багатоголосою критикою. Заперечення критиків і досі спрямовуються в основному проти спрощеності й схематизму в пізнанні природи людини. І вони мають рацію, бо, як стверджують новітні дослідження науковців, люди, й справді, дуже різняться за своїм характером і життєвими цінностями. Та все ж, якщо і можна когось критикувати за шаблонне використання поняття "людини економічної", то звинувачувати класиків у тому, що вони, мовляв, не помітили складної суті реальної людини немає жодних підстав. Це, тим паче, що А. Сміт професійно займався філософією моралі, а інший англійський класик Томас Мальтус був ученим богословом і священиком. Та й саме життя повсякчас підтверджує ту істину, що кожен із нас чи не в усьому прагне бути раціональним заради максимізації власної вигоди. Такими ми є за своєю природою і намагаємося це враховувати у своїх взаєминах.

Сфера людської діяльності, що пов'язана з виробництвом, розподілом, обміном і споживанням життєвих благ, називається економікою, або господарством. Відповідно, вести господарство, або господарювати, — значить займатися питаннями виробництва, розподілу, обміну й споживання благ.

Економіка, або господарська діяльність, — основа всієї життєдіяльності людини й суспільства, адже без продукування життєвих благ будь-які інші сфери людської діяльності (приміром, політика, культура, наука, освіта тощо) були б неможливі. Образно кажучи, економіка не тільки годує й одягає людей, а й створює матеріальні умови для їх заняття мистецтвом, наукою, спортом і т.п.

Ту галузь науки, що вивчає економічну (господарську) діяльність людей, відповідно називають економічною. Щодо назви науки. Первісно економічна наука зародилася під назвою "економія", яка появилася з легкої руки давньогрецького мислителя Ксенофонта (IV-III ст. до Різдва Христового). Описуючи організацію господарства у маєтку рабовласника, Ксенофонт обґрунтував суть економії як вчення і мистецтва ведення домашнього господарства: грецьке "oikos" означає дім, господарство, "nomos" — учення, закон. Пізніше похідним від словосполучення oikonomiké став термін "економіка", під яким наразі розуміють: 1) сферу господарської діяльності (реальну економічну дійсність), 2) галузь науки, що займається її пізнанням, 3) навчальну дисципліну (предмет), що викладається у закладах освіти.

Однак економічна наука як система понять, або, просто кажучи, "розгорнута книга" про господарське життя, історично виникла значно пізніше і під новою назвою — "політична економія". Автором цієї промовистої назви економічної науки став французький економіст Антуан Монкретьєн, який у 1615 р. видав твір "Закони суспільного господарства (Трактат політичної економії)". Його термін "політична економія" вказував на те, що предметом економічної науки стає організація управління суспільним господарством, або державне керівництво економікою усієї країни. Така назва теоретичної економічної науки стала традиційною упродовж майже трьох століть.

Подальший розвиток економічної науки услід за змінами в реальному господарському житті суспільства, зумовленими бурхливими процесами індустріалізації виробництва та посилення ролі людського фактору на ринку, призвів до істотного збагачення її предмету, актуалізації проблем господарської поведінки людини, або прийняття нею рішень, як у сфері споживання економічних благ, так і у сфері їх виробництва. За цих обставин політична економія як назва науки стала завузькою для повноти охоплення аналізом нагальних економічних проблем. Першим на це зреагував видатний англійський економіст, фундатор неокласичної економічної науки Альфред Маршалл, головна праця якого "Принципи економіко" (1890 р.) стала приводом для заміни назви теоретичної економічної науки (принаймні в англомовних країнах) з політичної економії на економікс (від англ. economics — економіка, економічна наука). На відмінну від класичної політичної економії, де аналізувалися переважно причинно-наслідкові і генетичні зв'язки явищ та процесів, в економіксі пріоритет відводиться функціональним зв'язкам.

Варто зауважити, що модифікація назви теоретичної економічної науки -"економія —- політична економія —- економіко" — не стала загальноприйнятою у світі практикою. Це можна пояснити шанобливим ставленням народів до своїх видатних учених, почуттям національної гордості за їхній внесок у скарбницю світової економічної науки. Ось чому, приміром, у Греції заведено найменувати теоретичну економічну науку "економією", у Франції — "політичною економією", у США та Великій Британії — "економікс", а у Німеччині — вченням про національне господарство (ця назва, запропонована німецькими ученими ще у середині XIX ст., сьогодні по-своєму є значущою). В Україні та в інших пострадянських країнах усю теоретичну економічну науку називають "економічною теорією", а її вступну, узагальнену частину — "політичною економією". Зрозуміло, що цей термін зберігся у нас ще з минулих часів і був значною мірою дискредитований політикою колишньої держави, яка унеможливлювала творчий розвиток економічної теорії. Тепер же політична економія зайняла своє гідне місце в ряду економічних наук.

Сенс кожної науки — пізнавати дійсність, явища й процеси реального життя з тим, аби ці знання надалі люди могли використовувати у своїй практичній діяльності, удосконалювати її, підвищувати її результативність.

Теоретична економічна наука вивчає економічну сферу життєдіяльності людей, пізнає і систематизує знання про явища й процеси об'єктивної економічної дійсності. В царині економічних знань, якими володіє людство, економічна теорія — це, по суті, філософія економіки, яка вивчає й узагальнює здобутки усіх економічних розвідок, усіх відомих економічних шкіл і напрямів. Разом з тим, маючи своїм безпосереднім об'єктом дослідження економіку як одну із сфер життєдіяльності людини і суспільства, наука не може і не повинна штучно відривати економіку від її соціального та природного середовища. Вона вивчає економічне життя людей у широкому соціальному контексті (середовищі), розглядаючи економічну (раціональну) людину як об'єкта і суб'єкта усього спектру соціальних (суспільних) зв'язків і відносин.

Реальна економіка — це складова (підсистема) суспільної і природної систем. Розуміння системного характеру економіки підводить нас до усвідомлення того, що всі явища і процеси економічного життя взаємопов'язані та взаємозалежні. Саме тому, досліджуючи економіку як систему зв'язків і залежностей, економічна теорія спроможна пізнавати економічні закони.

Економічні закони — це найбільш суттєві, стійкі, постійно повторювані об'єктивні зв'язки, причинно-наслідкові залежності між явищами і процесами економічного життя суспільства.

Відкрити економічний закон — значить знайти характерний (типовий) зв'язок, внутрішню залежність між явищами чи процесами економіки, який визначає напрям, або логіку, їхніх змін. У цьому, зауважимо собі, особлива цінність політекономії як науки. Адже вона може відкривати економічні закони і передавати ці знання людям, робити їх мудрішими й сильнішими, коли вони у своїй діяльності спиратимуться на дію цих законів. "Знання — це сила" — влучно зауважив колись англійський філософ Фр. Бекон.

Економічні закони, як і закони природи (фізичні, біологічні, фізіологічні), мають об'єктивний характер, тобто люди цих законів не вибирають, але мусять їх визнавати й підкорятися їм. Однак, на противагу законам природи, які є вічними, економічні закони проявляються виключно через господарську діяльність людей і поза нею не існують. Вони є регуляторами економічної поведінки людей та інститутів, задаючи критерії раціональності та ефективності їхніх економічних рішень і дій. Зі зміною умов господарювання, а, відповідно, форм економічної діяльності і цілих суспільно-економічних систем, об'єктивно змінюються й економічні закони.

Об'єктивні закони економіки визначають лише найбільш вірогідний зв'язок, тобто вказують на те, що повинно бути чи скоріш за все станеться за тих чи інших конкретних обставин. Таку специфіку економічним законам задає сама економіка як складний, багатоваріантний процес, у якому людському інтелекту важко (якщо інколи взагалі можливо) врахувати дію усіх чинників.