Розділ. 9. Капітал, витрати та прибуток підприємства

9.1. Капітал як фундаментальна категорія ринкової економіки

Капітал — одна з фундаментальних, або основоположних, категорій економічної науки. Це видно навіть із назви праць видатних економістів-теоретиків. Для прикладу можна взяти, зокрема, "Капітал" К Маркса, "Капітал і прибуток" Є. Бем-Баверка, "Природа капіталу і прибутку" І. Фішера, "Вартість і капітал" Дж. Гікса. Систему ринкового господарства теоретики також називають капіталістичною системою, або капіталізмом.

Поняттям "капітал" (від лат. — головний) зазвичай називають багатство, цінності, або ресурси, володіння якими дає змогу вести підприємницьку діяльність. Це поняття сьогодні має широкий і вузький зміст. У широкому змісті капіталом називають матеріальні і нематеріальні цінності (засоби виробництва, товари, гроші, нерухомість, цінні папери, людські здібності, освіту і кваліфікацію працівників тощо), використання яких приносить дохід, слугує джерелом збагачення свого власника. У вузькому значенні капітал стосується одного з базових виробничих ресурсів, який застосовують у виробничому процесі поряд із живою працею та природними ресурсами. Це — засоби, створені людьми, для виробництва нових благ, або реальний (фізичний) капітал.

Однак, суть капіталу значно глибша, його роль не зводиться лише до простого елементу процесу праці. Це складна економічна категорія, з приводу якої думки економістів-теоретиків давно розійшлися. Узагальнюючи погляди науковців на суть та природу капіталу, можна виділити три найбільш поширені теорії капіталу: речову, класову та суб'єктивістську.

Речову теорію капіталу розвинули, головним чином, класики й неокласики. Класична політична економія в особі А. Сміта, Д Рікардо, Дж.С. Мілля, Ж.-Б. Сея, Т. Мальтуса та ін. трактувала капітал як речове багатство, що використовується з метою отримання прибутку. Джерелом цього багатства, вважали вони, є суспільна праця, яку власники капіталу зуміли заощадити й накопити. Тому капітал, втілений у засобах виробництва, — це результат ощадливості і вмілого господарювання тих, хто його має.

Так розумів сутність капіталу й неокласик А. Маршалл, який писав, що для того, аби нагромадити капітал, "люди повинні діяти вичікувально: вони повинні "очікувати" та "заощаджувати", повинні жертвувати теперішнім заради майбутнього". Речову концепцію капіталу підтримали у XX ст. такі відомі економісти, як І. Фішер, Дж Гікс, П. Самюелсон та ін.

Класову теорію капіталу висунув у середині XIX ст. К. Маркс. Він підійшов до капіталу як категорії соціального характеру. У його теорії капітал — це самозростаюча вартість, себто така, яка в результаті експлуатації найманої праці приносить додаткову вартість. Капітал, наголошував він, це не річ, а суспільне відношення, яке представлене у речі і надає цій речі специфічний суспільний характер. "Капітал, — писав Маркс, — виникає тільки там, де власник засобів виробництва та життєвих засобів знаходить на ринку вільного робітника в ролі продавця своєї робочої сили, і вже ця історична умова містить у собі цілу світову історію". За його образним висловом, "капітал — це мертва праця, що, як вампір, оживає лише тоді, коли вбирає в себе живу працю і живе тим повніше, чим більше живої праці він поглинає". Як бачимо, у даній теорії капіталу однозначно переважає класовий, ідеологічний підхід: капітал — це знаряддя і носій відносин експлуатації (гноблення) робітників буржуазією і, отже, зі знищенням цих відносин, пророкував Маркс, категорія "капітал" відімре.

Суб'єктивістську теорію капіталу першими запропонували представники австрійської наукової школи (К Менгер, Є. Бем-Баверк, Ф. Візер). Згідно з їх поглядами, блага стають цінностями тільки завдяки суб'єктивно-психологічним оцінкам людей, які, виходячи з факту обмеженості благ, керуються принципом спадної граничної корисності. Таке трактування капіталу, як і класичне, набуло широкої популярності в економічній теорії.

Наразі ідеологічно неупереджені економісти вважають, що капіталом може бути будь-який (матеріальний чи нематеріальний) об'єкт власності, який приносить регулярний дохід. Капіталом вважається і час, бо за уміле його використання люди також отримують певні доходи. А дохід, як стверджує економічна теорія, — це винагорода за відмову від задоволення теперішніх особистих потреб заради майбутніх, так би мовити ціна жертви.

Відповідно до наведених вище трактувань капіталу учені вибудовували свої теоретичні системи, намагаючись розібратися у складній реальній дійсності господарського життя суспільства. Та, попри наявність в економічній теорії різних поглядів на суть капіталу, їх об'єднує те спільне, що капітал — це здатність приносити дохід.

У сучасній економіці капітал функціонує у різних сферах і в різних формах. За сферами функціонування виділяють такі основні форми капіталу:

• продуктивний, або виробничий, капітал, який функціонує у виробничій сфері і приносить дохід у формі прибутку;

• торговельний капітал, який функціонує у сфері товарного обміну і приносить дохід у формі торговельного прибутку;

• позичковий капітал, який функціонує у сфері кредитних відносин, приносячи дохід у вигляді проценту;

• капітал у формі прав власності — на землю, будинки (квартири), майно, цінні папери тощо. Капітал у формі нерухомості приносить дохід у вигляді орендної плати (ренти), а у формі акцій — дивіденди.

Такий широкий простір і розмаїття форм функціонування капіталу є свідченням його надзвичайно важливої ролі в ринковій системі господарювання, передусім у підприємницькій діяльності, у сфері бізнесу.

9.2. Капітал підприємства, його джерела та структура

Капітал найбільшою мірою реалізує себе в руках підприємців, тобто людей, які ставлять за мету отримати максимум доходу, покладаючись на своє бажання і вміння організувати на комерційній основі виробництво товарів або послуг та беручи на себе певний ризик (відповідальність).

Підприємницька діяльність, або створення підприємства, розпочинається із первісного вкладення капіталу (інвестицій). Капітал, що вкладається на початковій стадії організації бізнесу, прийнято називати стартовим капіталом. Стартовий капітал включає в себе: 1) разові (первісні) витрати на державну реєстрацію підприємства (фірми), відкриття банківського рахунку, придбання (спорудження) приміщення або права на його оренду, купівлю обладнання, ліцензій; 2) поточні витрати на придбання сировини і матеріалів, орендну плату, заробітну платню, відрахування в соціальні фонди тощо.