Розділ «Частина четверта. Світове господарство»

Розділ 20. Міжнародні економічні зв'язки

20.1. Світове господарство як закономірний результат економічного розвитку

Реалії сьогоднішнього світу такі, що жодна країна не може існувати ізольовано, не розвиваючи різноманітних економічних та інших зв'язків з іншими країнами. Значення зовнішнього чинника у розвитку національної економіки стає дедалі вагомішим, а значить, економічна залежність країн світу посилюється. Це є ознакою виникнення світового господарства як нової планетарної економічної системи, у якій національні економіки виконують роль окремих ланок (елементів).

Світове господарство (економіка) — це сукупність взаємопов'язаних і взаємозалежних національних економік.

Виникнення і розвиток світової економіки — цілком закономірний результат розвитку економіки. Він зумовлений об'єктивною логікою економічного життя суспільства, яку диктує нам ринок. Це — постійне прагнення максимізувати вигоду (корисний ефект) від використання виробничих ресурсів. Наші предки давно зрозуміли, що у разі недостатності власних ресурсів для задоволення зростаючих потреб їх можна придбати в інших людей чи навіть в інших країнах. Торгівля між країнами поклала початок інтернаціоналізації господарського життя.

Інтернаціоналізація економіки (від лат. inter — між + natio — народ) — це процес розширення економічної діяльності за межі національних кордонів, або формування стійких і різнобічних взаємозв'язків між економіками різних країн.

В основі інтернаціоналізації економіки лежить міжнародний (світовий) поділ праці.

Міжнародний поділ праці — це стійкі відносини між країнами, якими закріплюється їхня спеціалізація на виробництві певних видів товарів і послуг та задаються стимули для активної участі у взаємному обміні ними.

Традиційні фактори, що стимулюють розвиток міжнародного поділу праці та обміну:

• особливості географічного розміщення країн та їх природно-кліматичних умов;

• нерівномірність розміщення ресурсів на планеті (природних, матеріальних, трудових, фінансових);

• відмінність країн за рівнем економічного та науково-технічного розвитку країн;

• соціально-культурні особливості різних країн (різний господарський досвід, різні знання, навички, традиції).

Це загальні фактори, які діють ще з давніх здавен, заохочуючи країни до участі у світовому поділі праці, до налагодження і підтримування економічних зв'язків між собою. Якщо первісно цей поділ праці розвивався у напрямку його розширення, залучення нових країн-учасниць, то нині він в основному поглиблюється, набуваючи нових форм співпраці країн.

Сучасні фактори, що зумовлюють поглиблення міжнародного поділу праці: дефіцит внутрішніх природних ресурсів, який посилюються унаслідок прискореної розробки та погіршання умов видобутку корисних копалин, обмеженості родючих земель тощо. Ця обставина змушує сьогодні індустріально розвинені країни збільшувати імпорт сировинних та енергетичних ресурсів, шукати більш дешевих штучних замінників сировини;

поява можливостей для здешевлення виробництва продукції у своїй країні за рахунок залучення дешевої праці іммігрантів, використання передових іноземних технологій та досвіду управління;

використання можливостей для підвищення конкурентоспроможності своїх товарів шляхом перенесення їх виробництва в інші країни з метою використання тамтешньої дешевої праці, уникнення сплати митних та екологічних зборів, економії транспортних витрат;

загострення конкуренції на внутрішньому ринку, що спонукає власних товаровиробників до пошуку закордонних ринків;

прискорений розвиток НТП, який призводить до швидкого оновлення продукції, розширення асортименту та технічного ускладнення виробів. Через це нераціонально і нереально вже навіть для високорозвинених країн самотужки все це виробляти, в тому числі і таку складну продукцію, як літаки, автомобілі, комп'ютерну техніку тощо. Окрім того, створення належних умов роботи для науковців та висококваліфікованих працівників дає змогу розвиненим країнам "зманювати мізки" з усього світу та завдяки їм ще більше нарощувати свій відрив від решти країн.