Розділ «Післямова»

Практично вся історія України — це, по суті, історія боротьби нашого народу за своє визволення. Це була тривала, багатовікова боротьба проти зовнішніх і внутрішніх поневолювачів. Звичайно, усім народам колись було несолодко і доводилося боронити свою незалежність. Але таке тривале (упродовж майже 8 століть!) поневолення завойовниками, які почергово змінювалися, випало на долю небагатьом. У XX ст. довелося пережити ще й страхітливий Голодомор та масові репресії проти української національної еліти, учинені сталінським режимом. Звісно, така історія не могла не позначитися на господарському, культурному і психологічному розвитку нашого суспільства. Вона залишила нам у спадок важкий слід, який помітний сьогодні у всьому.

Прямим продовженням старої історії стали події перехідного періоду, розпочатого із проголошенням незалежності України як держави. Розпад колишньої радянської імперії стався зненацька, а тому кожна з нових держав, що виникли на її теренах, заходилася розбудовувати власну модель економіки і держави. Та, оскільки необхідною передумовою входження у ринкову економіку є нагромадження первісного приватного капіталу, яке завжди здійснюється, як правило, шляхом грубого (насильницького) перерозподілу суспільного капіталу, постільки трансформація суспільних відносин, усупереч сподіванням суспільства, набула стихійного, геть спотвореного характеру. Сформувалася олігархічна (точніше кажучи, клептократична) модель влади. Суспільство розкололося на купку багатіїв (симбіоз корумпованого чиновництва, новоявлених власників великого капіталу і кримінальних ділків) та збіднілу абсолютну більшість населення, яка зневірилася у владі та декларованих нею реформах.

Утім, постсоціалістичні країни, що переходять до ринку, розділилися на чотири основні групи: 1) ті, що швидко впоралися з початковими трансформаціями, твердо взяли курс на євроінтеграцію і вже стали (чи стають) повноправними членами європейської спільноти; 2) ті, що фактично змарнували дорогоцінний час, обмежившись косметичними (поверховими) змінами, а тому й залишилися далеко позаду перших за основними показниками рівня та якості життя населення; 3) ті, що ухватилися за стару, командну систему економіки і не воліють з нею розлучатися; 4) ті, що, не повторюючи помилок інших, спираючись на сильну державу, поступово реформують свою економіку (такий приклад подає Китай).

Цілком очевидно, що Україна пристала до другої групи країн перехідного типу. Через недолугу політику попередніх урядів наше суспільство залишилося наодинці зі своїми гострими проблемами: бідністю, безробіттям, кричущою несправедливістю, тотальною корупцією. Спроба уряду В. Януковича в чергове ввести в оману суспільство, попервах пообіцявши інтегруватися у ЄС, а потім в останній момент (напередодні підписання офіційної угоди) відмовившись від своїх обіцянок, обернулася кривавим Майданом і ганебною втечею президента зі своїм найближчим оточенням. У ситуації, що склалася в нашій державі, видніється не тільки слабкість і продажність колишньої влади, а й підступність намірів керівництва Росії. Газовий "зашморг" для України, безкінечний шантаж супроти її євроінтеграційних намірів, нарешті військова агресія та анексія Криму — це все чистої води політика нашого сусіда, що переслідує єдину стратегічну мету — аби утримати ситуацію у самій Росії (і не дати їй розвалитися), будь-що не допустити, щоб український народ став по справжньому вільним і заможним, а нормами його життя стали демократія та людяність. Отож, Україна, волею своєї долі, стала хрестоматійним прикладом того, якою дійсно величезною ціною дається суспільству свобода та прокладається його шлях до високого загального добробуту.

Необхідною умовою істотного поліпшення загального добробуту українців є комплексне реформування суспільних відносин у сфері економіки, політики та соціального життя. Конкретні напрямки основних реформ автор уже висловив у відповідних розділах цього посібника. Тому, аби не повторюватися, вважаю за потрібне, наголосити на тому головному, що, як показав попередній досвід, випадає із поля зору нашого соціуму та політичних діячів.

Кінцевою метою усіх реформ є поліпшення життя всього суспільства, а саме, лаконічно кажучи, створення найбільш сприятливих умов для того, щоб людина почувалася вільною і соціально захищеною. Для цього маємо докорінно змінити політичну систему з таким орієнтиром, щоб раціонально вибудувати систему органів державної влади і самоврядування та змусити її виконувати свої функції. Насамперед, важливо забезпечити виконання базисних функцій державного управління: надійного захисту прав власності громадян та створення рівних, або конкурентних, для усіх умов господарювання (через максимальне заохочення підприємницької діяльності та жорстку антимонопольну політику). Це необхідно для того, щоб двигуни ринкової економіки запрацювали на повну силу.

І найголовніше, що необхідно усвідомити кожному українцю. Влада завжди є такою, якою їй дозволяє бути суспільство. Тому маємо вичавлювати із себе заляканих і покірних рабів та брати на себе повною мірою громадянську відповідальність за стан справ у державі і в суспільстві. Маємо бути безмежно вдячними героям, борцям за нашу свободу, але й самі зобов'язані виплекати у собі любов до свободи, зробити її усталеною традицією, яка тільки й може піднести нас до сучасних цивілізаційних висот. Внутрішня свобода людини — це аж ніяк не вседозволеність і не розпуста, а чітке усвідомлення нею своїх законних прав і обов'язків, повага до прав і свободи інших членів суспільства. Процес самоочищення нації набиратиме все більше обертів, якщо на наших очах більшатиме прикладів самовідданої і благородної поведінки співвітчизників. Зрештою, ми маємо не тільки спільно боронити нашу Україну, але й навчитися спільно і щоденно розбудовувати своє життя, не бути байдужими до суспільних проблем. Тож, маємо цінувати свободу, бо вона є не ціллю, а умовою нашого справжнього життя.