Розділ «Частина четверта. Світове господарство»

Протекціоністська політика здійснюється двома шляхами:

1) стримуванням імпорту висококонкурентної іноземної продукції;

2) стимулюванням експорту вітчизняної продукції. Основні заходи (інструменти) протекціоністської політики:

• тарифні бар'єри, або митні збори (мита) — податки, які стягуються митницями з товарів (майна, цінностей) при перетині ними державних кордонів. Імпортне мито збільшує ціну товару і тим самим ускладнює його реалізацію на внутрішньому ринку. У деяких випадках практикують також експортні мита, які більше виконують фіскальну функцію;

• нетарифні бар'єри — обмеження та/чи заборони на імпорт (квоти, ліцензування, жорсткі технічні і санітарні стандарти якості товарів, добровільні обмеження експорту окремих товарів у певні країни (державами або компаніями) тощо);

• підтримка експорту — надання експортерам податкових пільг, субсидій, дешевих кредитів, інформаційної та юридичної допомоги, підготовка кваліфікованих фахівців для зовнішньої торгівлі, допомога в організації виставок за кордоном, дипломатична підтримка вітчизняних компаній тощо.

Зауважимо: митні збори є найбільш старим і традиційним засобом захисту внутрішнього ринку. Водночас вони слугують важливим джерелом доходів держави. Двояке економічне призначення цих мит потенційно створює проблему: встановлення зависоких митних ставок призводить до скорочення не лише обсягів імпорту, але й доходів державного бюджету. Щодо експортних субсидій, то їх держави практикують зазвичай для проникнення на ринки інших країн, навіть якщо ті захищені митними бар'єрами. Адже, коли держава бере на себе частину витрат, то фірми можуть експортувати продукцію за низькими, а то й демпінговими, цінами. У таких випадках країни-імпортери, аби захиститися від нечесної конкуренції, вдаються до ще більш сильного засобу — імпортних квот та інших кількісних обмежень.

Політика протекціонізму нерідко призводить до виникнення торгових війн між країнами. Так, періодично спалахують "автомобільні", "комп'ютерні", "текстильні", "бананові", "м'ясні", "рисові", "стальні", "винні" та інші гострі конфлікти у сфері міжнародного обміну товарами. Торгові війни можуть використовуватися і як засіб політичного тиску. Саме так зухвало чинить Росія проти України, аби зашкодити тій здійснювати власну євроінтеграційну політику.

Протекціоністська політика глибоко суперечлива, вона породжує як позитивні, так і негативні наслідки.

Позитивні наслідки політики протекціонізму:

- урівноважує торговий і платіжний баланси, оберігаючи країну від зовнішніх боргів; - заохочує власне виробництво товарів і послуг;

- захищає молоді галузі, які ще "не стали на ноги" і не готові конкурувати на світовому ринку;

- забезпечує економічну, продовольчу, енергетичну, екологічну і військову безпеку країни;

- тимчасово підтримує високий і стабільний рівень зайнятості в країні. Негативні наслідки політики протекціонізму:

- послаблюється конкуренція на внутрішньому ринку, а отже, і стимули до вдосконалення виробництва;

- знижується добробут населення через подорожчання імпортних та відносну дороговизну вітчизняних товарів, погіршення якості товарів власного виробництва, обмеження свободи вибору споживачів;

- країна зазнає великих збитків через невикористання абсолютних і відносних переваг міжнародного поділу праці й обміну;

- оскільки кожна держава прагне вести збалансовану зовнішню торгівлю, постільки посилення протекціонізму з боку однієї країни часто призводить до адекватних дій "у відповідь" з боку її торгових партнерів.

Вільна торгівля, або фритредерство (від англ. free trade — вільна торгівля) — це політика невтручання держави у зовнішньоекономічну діяльність суб'єктів господарювання.

Це ліберальна політика держави, яка передбачає вільний рух товарів і послуг між країнами, без застосування торговельних бар'єрів. Цей вид політики також суперечливий.