Розділ 4. Суспільний поділ праці та обмін

4.1. Суспільний поділ праці як економічна основа ефективної організації виробництва

Виробництво є процесом суспільним (соціальним). Суспільний характер виробництва означає, що усі його учасники працюють спільно, у тісній взаємодії й взаємозалежності один від одного. Це видно з того, як люди повсякдень зайняті певними видами праці, маючи відповідні професії та спеціальності. Підприємства також вирізняються за сферою та видом діяльності. При цьому продукція кожного виробника, як правило, споживається іншим економічним суб'єктом. Наприклад, добута гірниками руда потрапляє до металургів, які виплавляють метал, із якого машинобудівники, у свою чергу, виготовляють баштові крани, потрібні для будівельників і т.д. Коли цей ланцюг виробничих взаємозалежностей послідовно продовжити, то виявиться, що в нього ми включимо практично усі відомі нам результати виробництва, адже споживачами виступають як підприємства, так і їх працівники. Сьогодні не знайти людини, якщо, звісно, не зважати на аномальні випадки, яка була б абсолютно ізольована від суспільного процесу виробництва. Немає і підприємств, які б працювали виключно на задоволення власних потреб і потреб своїх працівників.

Взаємозв'язки й взаємозалежності людей у суспільному виробництві мають своєю економічною основою суспільний поділ праці.

Суспільний поділ праці — це відособлення різних видів економічної діяльності та їх стійке закріплення за окремими людьми та їх групами у вигляді спеціалізації.

Однак суспільний поділ праці не тільки роз'єднує людей як спеціалізованих виробників, але й об'єднує їх. Адже що глибша спеціалізація праці, то сильніша взаємозалежність спеціалізованих виробників. Цей "невидимий" бік поділу праці називають кооперацією праці або виробничою кооперацією. Кооперація праці (від лат. cooperatio — співробітництво) — це форма організації праці і виробництва на окремому підприємстві, яка ґрунтується на спеціалізації працівників. Виробнича кооперація — це форма тривалих і стійких зв'язків між економічно самостійними підприємствами (фірмами), зайнятими спільним виготовленням певної продукції на основі спеціалізації їхнього виробництва. Таким чином, суспільний поділ праці є формою, механізмом або способом співробітництва людей у господарському житті.

Теоретично явище суспільного поділу праці об'єктивно обумовлене знову таки обмеженістю ресурсів. Мається на увазі, що жоден економічний суб'єкт не може нормально жити за рахунок самозабезпечення, елементарно не може створювати усе необхідне для себе. А тому, з міркувань здорового глузду, кожен спеціалізується на окремому виді діяльності, де почуває себе комфортно щодо наявних знань, кваліфікації, навичок.

Люди здавна засвоїли, що ізольованість, виготовлення продуктів лише для власного споживання є справою нераціональною й невигідною. Людина, котра береться за будь-яку справу, може бути майстром на всі руки, проте її праця залишиться малопродуктивною.

Поділ праці виник ще у первісному суспільстві. Він був тоді, звичайно, природним, оскільки враховував головним чином статевовікові та фізіологічні особливості людей. Наприклад, жінки займалися домашніми роботами та дітьми, а чоловіки — добуванням їжі, будівництвом житла. Немаловажне значення при розподілі робіт мав також вік і фізичний стан людини, голос, слух, інтуїція, сміливість та інші природні дані.

З часом поділ праці набуває усе більш стійкого характеру. Історія людства дає підстави виділяти три великих етапи відособлення суспільної праці, або три великих суспільних поділи праці:

1) відокремлення скотарських племен від землеробських (відбулося 10-12 тисяч років тому);

2) відокремлення ремесла від сільського господарства (проходило 7-8 тисяч років тому);

3) виділення верстви купців як знавців обмінних операцій (сталося близько 4,5 тисячі років тому).

Розпочавшись колись давно із двох галузей (землеробства і скотарства), розвиток суспільного поділу праці призвів сьогодні до утворення сотень різних, відносно самостійних видів господарської діяльності. Те, що виробляли наші далекі предки, можна перелічити на пальцях. Сьогодні ж у світі виготовляються десятки мільйонів різних найменувань продуктів і послуг, існують тисячі професій і видів робіт. Навіть коли якась річ і видається з першого погляду дрібничкою (наприклад, канцелярські скріпки чи сірники), вона насправді є результатом кооперованої праці багатьох спеціалізованих виробників.

Основні рівні суспільного поділу праці:

• поділ праці на підприємствах. Це спеціалізація цехів, відділів, дільниць, працівників;

• поділ праці між підприємствами. Це спеціалізація підприємств на виготовленні певної продукції, робіт, послуг (наприклад, швейна фабрика, молокозавод, транспортна чи будівельна організація тощо);

• поділ праці між галузями. Це виділення окремих галузей: добувні (вугільна, газова тощо), обробні (металургія, нафтопереробка, текстильна тощо), сільське господарство, торгівля та інші.

• поділ праці між регіонами країни. Це спеціалізація окремих територій на певному виробництві (наприклад, Вінниччина в Україні славиться як цукровий регіон, Донеччина — як вугільний регіон, Крим і Карпати — як курортні регіони).

• поділ праці між країнами, або міжнародний поділ праці. Це спеціалізація цілих країн на певному виробництві (наприклад, Японія є визнаним у світі виробником електроніки та легкових автомобілів; Швейцарія — наручних годинників, твердих сирів і шоколаду; Бразилія — кави).