Розділ 17. Фінансова система, податки та державний борг

Рідко коли урядам вдається сформувати цілком збалансований бюджет. Це скоріш за все стосується ідеальної ситуації. Можливість скласти бюджет держави із профіцитом виникає у періоди економічних піднесень, коли істотно зростає економічна активність і зайнятість, а відтак, значно збільшуються податкові надходження і водночас уряд має змогу скоротити видатки, наприклад, на інвестиції, допомоги по безробіттю тощо. У таких випадках зекономлена сума бюджетних коштів переноситься на наступні роки, коли виникне проблема бюджетного дефіциту. Та найбільш поширеною є практика формування державних бюджетів із дефіцитами.

У ринковій (підприємницькій) економіці доходи державного бюджету практично неможливо абсолютно точно визначити наперед, оскільки сплата податків як головного виду доходів держави залежить від ринкової кон'юнктури та ефективності менеджменту суб'єктів господарювання. Це ж стосується і виручки від приватизації державного майна. Водночас бюджетні видатки жорстко плануються, виходячи з існуючих нормативів витрат для кожної сфери, якою опікується держава. Наприклад, кошторис збройних сил складається з урахуванням чисельності їхнього особового складу, ставок заробітної плати, реальних матеріально-технічних потреб тощо. Так само соціальні видатки плануються на основі узаконених соціальних норм (стандартів життя) і даних щодо кількості осіб, котрі потребують соціального захисту. Тож і виходить, що доходи бюджету формуються на основі прогнозів, а видатки закладаються як чітко прораховані величини, які обов'язково мають бути забезпечені коштами.

Разом із тим, існують причини, які просто-таки змушують уряд при складанні бюджету свідомо закладати у нього дефіцит, включаючи і певний резерв на випадок непередбачуваних обставин (стихійних лих, епідемій, війн тощо).

Причини виникнення дефіциту державного бюджету:

- спад ділової (підприємницької) активності унаслідок циклічних коливань, який призводить до зменшення доходів економічних суб'єктів, а значить, і податкових платежів;

- збільшення державних видатків, наприклад, на реалізацію соціальних та оборонних програм, фінансування збиткових підприємств, утримання управлінського апарату;

- зростання масштабів "тіньової економіки", яка уникає сплати податків;

- нераціональне використання та пряме розкрадання державних коштів і майна (наприклад, державні закупівлі за завищеними цінами; перекладення на державу боргів приватних фірм, що виникли внаслідок надання державних гарантій під їхні позики).

Яким же чином уряд збирається фінансувати планові видатки, якщо вони перевищують очікувані доходи? Звідки він візьме кошти, яких бракує? У цій ситуації, виявляється, уряд поступає точнісінько так само, як і кожен раціонально мислячий суб'єкт. За браку власних коштів він повинен визначитися із джерелами покриття бюджетного дефіциту, або, просто кажучи, знайти додаткові кошти (рис.17.3).

Рис. 17.3. Способи покриття бюджетного дефіциту

Скорочення видатків — це найбільш раціональний спосіб вирішення проблеми бюджетного дефіциту. І про це гласить народна мудрість: "Економія — найкоротший шлях до збільшення доходів". Отож, бюджет має формуватися виважено, а при необхідності і переглядатися з тим, щоб кожна стаття видатків була достатньо обґрунтована і виключала прояви марнотратства.

Трапляються ситуації, коли лише у ході виконання бюджету з'ясовується, що він нереальний, тобто бракує таки достатніх джерел покриття його дефіциту. Тоді доводиться вдаватися до секвестру. Секвестр бюджету (від лат. — відділяти) — це оперативне урізування витрат "на ходу", у процесі виконання вже чинного бюджету.

Збільшення доходів — це спосіб подолання бюджетного дефіциту, який може мати декілька варіантів, зокрема:

- запровадження більш раціонального і гнучкого оподаткування (зниження податкових ставок, розширення бази оподаткування тощо);

- поліпшення адміністрування податків (податкової дисципліни);

- збільшення доходів від приватизації державного майна;

- збільшення надходжень за рахунок підвищення ефективності підприємств державного сектора економіки тощо.

Державна позика є теж поширеним способом подолання бюджетного дефіциту. Уряд позичає гроші у населення, суб'єктів господарювання, іноземних держав і міжнародних фінансових організацій. Інструментом такої позики слугує випуск облігацій державної позики.

Кредитором останньої інстанції (на всяк випадок) для уряду завжди залишається Центральний банк. Однак така позика означає, по суті, емісійне (пряме) фінансування дефіциту державного бюджету (по простонародному "запуск друкарського верстата"), що призводить до непомірного розростання грошової маси в обігу, а відтак, і до підстьобування інфляції. Тому до такого способу фінансування бюджетного дефіциту в демократичних країнах вдаються лише у рідкісних (виключних) випадках. В Україні спроба вирішення проблеми дефіциту за допомогою прямої грошової емісії, до якої вдалася влада на початку 1990-х рр., коли виробництво стрімко падало, призвела до гіперінфляції.

Унаслідок фінансування (покриття позикою) дефіциту державного бюджету виникає державний борг.