Розділ 17. Фінансова система, податки та державний борг

Нелінійну залежність між рівнем оподаткування та сумарним збором податків до державної скарбниці добре ілюструє крива Лафера (рис. 17.2).

Рис. 17.2. Крива Лафера

Графік показує, що з підвищенням загальної податкової ставки надходження до державної скарбниці спочатку зростають і досягають свого максимуму у точці В (яка відповідає ставці приблизно 43%), потім же вони знижуються і можуть зникнути взагалі. Причому, у точках А і С, за різних податкових ставок (приблизно 33% і 53%), податкові надходження сумарно зрівнюються. Певна річ, з-поміж цих двох ставок податкове законодавство доцільно орієнтувати на понижену ставку податків (33%), оскільки за такого рівня податків економічні суб'єкти не приховуватимуть свої доходи від оподаткування, а навпаки, прагнутимуть їх приростити (тобто база оподаткування тут буде значно ширша). Але, як показує графік, варто шукати оптимальний рівень податкової ставки, за якого досягається висока економічна активність і найбільший збір податків до державної скарбниці.

Оптимальна ставка (рівень, норма) оподаткування — це ставка податку, яка забезпечує баланс (рівновагу) економічних інтересів платників податків та держави як виразника загальносуспільних потреб.

Зауважимо: економічна наука не займається визначенням оптимального рівня оподаткування. І не тільки тому, що обчислити його математично точно дуже складно. Основний аргумент той, що, навіть якби економісти-теоретики і запропонували уряду свої розрахунки рівня оподаткування, вони були б відкинуті як непотрібні. Якими бути податкам в країні — великими чи малими, вирішують не науковці, а політики, які дали обіцянки своїм виборцям і готуються до наступних виборів, аби врахувати вимоги та очікування виборців. Через це податки і видатки держави — об'єкти найчастіших політичних маніпуляцій.

Економічна теорія учить людей тому, що варто робити, аби менше припускатися помилок. Вона, зокрема, обґрунтовує принципи, яким має відповідати ефективна система оподаткування.

Принципи ефективного оподаткування:

1) обов'язковість для усіх економічних суб'єктів (ухилення від сплати податків підриває не лише фінансову міць держави, тобто обмежує її можливості щодо виробництва суспільних благ, але й деформує основу ринкової економіки — економічну конкуренцію);

2) оптимальне поєднання економічної ефективності (не підриває стимулів до економічної активності) та соціальної справедливості у розподілі кінцевих доходів;

3) простота і зручність (процедура нарахування і сплати податків має бути доступною і зрозумілою кожному платникові, аби йому не доводилося звертатися за допомогою тих, хто має спеціальну освіту);

4) визначеність (усяка невизначеність і суперечливість трактувань податкових норм провокує свавілля та корупцію. "З досвіду усіх народів, — застерігав А. Сміт, — ніщо не спричиняє такого великого зла, як найменша невизначеність у податку");

5) гнучкість (здатність реагувати на зміну економічних умов, у деяких випадках навіть автоматично, наприклад, через прогресивну шкалу податкових ставок);

6) стабільність протягом достатньо тривалого періоду (хоча б до 5 років, аби: а) підприємці мали змогу прогнозувати свої доходи та їх розподіл на перспективу; б) уряд міг ліпше прогнозувати і планувати доходи та видатки державного бюджету, тим паче на середньострокову перспективу, тобто більше одного року);

7)уникнення подвійного оподаткування одних і тих же об'єктів;

8) податкова система має бути відносно недорогою (адміністрування податків не повинно лягати непосильним тягарем на суспільство, включаючи не лише витрати на утримання податкових органів, але й альтернативну вартість часу платників податків при заповненні податкових декларацій тощо).

А ще бажано, щоб податки, особливо нові, мали адресний характер, аби платники знали, куди підуть вилучені у них кошти. Тільки така податкова система може звести до мінімуму можливості для ухилення від сплати податків.

Однак, як показує практика, держава далеко не завжди піклується про популярність своєї політики і веде чесний діалог із суспільством, особливо коли економіка є неефективною через запізнювання із проведенням реформ. У такій ситуації втрачається довіра до держави і податків зокрема. Суспільство вдається до акцій протесту. Як відомо, важкість податкового тягаря стала однією із причин краху французької монархії у XVIII ст., а спроба ввести подушний податок призвела до відставки британського уряду М. Тетчер.

Податковий тягар — це ступінь економічних обмежень, створюваних вилученням податків. Податковий тягар оцінюється сумою усіх податків і зборів (включаючи відрахування соціального призначення), взятою у процентному відношенні до ВВП або національного доходу.

На практиці податкова система формується і удосконалюється методом проб і помилок. При цьому враховують історичний досвід, поточний стан економіки, потреби та очікування населення, а також політичну кон'юнктуру. Політики, міняючись ролями, обіцяють або зниження податкового тиску, або підвищення податків, щоправда, вибіркове.

Вивчення багатого світового досвіду показує, що вершина кривої Лафера може зміщуватися вправо-вліво, тобто оптимальний рівень оподаткування може збільшуватися або зменшуватися залежно від обставин. Так, під час війни завдяки загальному патріотичному піднесенні народу підвищення податків переноситься менш болісно, ніж у мирний час. Тому у повоєнний період використання тієї ж жорсткої податкової системи призводить до втрати її ефективності, або податкової кризи. Ідея Лафера полягає у тому, що нині більшість країн уже переступили точку, яка позначає оптимум оподаткування.