Розділ 17. Фінансова система, податки та державний борг

Фінансова, або фіскальна, політика держави — це сукупність інструментів, які використовує уряд для мобілізації фінансових ресурсів, їх розподілу та використання з метою виконання довірених йому суспільством функцій.

Основними інструментами державної фіскальної політики, а значить, і регулювання економіки, слугують податки та бюджетні видатки.

Що більш розвинена ринкова економіка, або що більш складні і багатоманітні економічні зв'язки, то складнішою є фінансова система і більшими фінансовими ресурсами володіє суспільство. У такому разі держава стає фінансово потужною, спроможною здійснювати ефективну соціально-економічну політику. З цього можна зробити і той висновок, що існує тісний взаємозв'язок фінансової системи з економічною роллю держави, її здатністю забезпечувати розвиток ефективної і конкурентоспроможної економіки.

17.2. Податки як інструмент регулювання національної економіки

Одним із найбільш потужних інструментів державного регулювання економіки і водночас чи не найбільш суперечливим щодо ефективності його дії є податки.

Податки — це обов'язкові і першочергові платежі економічних суб'єктів у бюджет держави та місцевих органів самоврядування, здійснювані для фінансування суспільних витрат у визначеному законодавством порядку.

Податки є основним джерелом інвестицій для виробництва суспільних благ (утримання сфери освіти, науки, охорони здоров'я, культури, оборони, захисту правопорядку, управління тощо). Що більше функцій виконує держава, то більше коштів вона потребує. Простіше кажучи, податки — це плата за необхідні всім і кожному суспільні блага, або плата за цивілізоване життя.

Сплата податків — це фінансовий обов'язок кожного, кого законодавство визначає як платника. Без податків ні суспільство, ні держава існувати не можуть. У цьому смислі податкові платежі є не тільки обов'язковими, але й примусовими (невідворотними для несумлінних платників).

Оподаткування характеризується зазвичай поняттями "податкова ставка", "податкова база", "податкові пільги".

Податкова ставка, або норма — це встановлений національним законодавством розмір податку на одиницю об'єкта оподаткування.

Податкова база — це загальна сума доходів, витрат і вартості майна, з якої беруться податки.

Податкові пільги, або преференції — це переваги у вигляді зменшення податкової ставки чи тимчасового звільнення від сплати податку, що створюють особливо сприятливі умови для ведення малого бізнесу, певних видів економічної діяльності, розвитку окремих економічних територій (зон) тощо.

Кожна держава практикує десятки різних податкових пільг. Серед пільг, що заохочують інвестиційну діяльність, виділимо тільки два їх види:

- прискорена амортизація основного капіталу — амортизація нараховується у розмірах, що перевищують реальне зношування продуктивного капіталу. Прискорена амортизація є різновидом податкової субсидії для підприємців. Вона зменшує оподатковуваний прибуток, прискорює оборот основного капіталу та технологічне оновлення виробництва;

- інвестиційний податковий кредит — звільнення від оподаткування тієї частини підприємницького прибутку, що спрямовується на інвестування в основний капітал. Ця податкова знижка означає, що держава бере на себе часткову участь у фінансуванні приватних інвестицій. На її величину зменшується вартість придбаного нового обладнання, а отже, і підприємницькі витрати.

Суб'єктами оподаткування є громадяни (фізичні особи) та юридичні особи. Що більш економічно розвинена країна, то більшу частку у скарбниці держави займають податки з фізичних осіб (а не юридичних), і навпаки. Це пояснюється тим, що в розвинених країнах: 1) існує широка податкова база у вигляді розвиненого дрібного і середнього підприємництва; 2) номінальні доходи найманих працівників визначаються високою, ринковою вартістю їхньої праці; 3) сплачувати податки вигідніше, аніж приховувати (вигода від несплати податків не компенсує ризику у вигляді жорстких і невідворотних санкцій (штрафів і позбавлення волі).

У далеку давнину держава обходилася одним податком. Найдавніший вид податку носив назву "десятина" (десяту частину урожаю селянин віддавав за право користуватися землею). Цікаво, що цей податок проіснував майже до кінця XIX ст. В сучасних умовах використовується вже система податків, яка складається з цілого ряду податків. Причому, у кожній країні податкова система має певні особливості, що відбивають її історію, досягнутий рівень економічного і соціально-культурного розвитку суспільства.

Податкова система, або оподаткування — це офіційно (законодавчо) оформлена сукупність (види) податків у національній економіці, включаючи правила їх нарахування та механізми сплати і контролю.

Державним інститутом, що опікується контролем за дотриманням податкового законодавства та наданням консультативної допомоги платникам, виступає податкова адміністрація.

Як зазначалося вище, існування податків в усіх країнах та ще й з давніх-давен є ознакою наявності так званого суспільного договору, згідно з яким суспільство погоджується платити податки в обмін на суспільні (громадські) блага від держави. Утім, це не означає, що той, хто особисто сплатив податок, отримає від держави рівно стільки ж суспільних благ. Інакше бідним і безробітним людям довелося б сплачувати найбільші податки. І як в такому разі оцінити розмір вигоди, яку ми отримуємо від існування збройних сил, служби безпеки, охорони правопорядку, розвитку науки тощо?