Розділ 17. Фінансова система, податки та державний борг

Запозичення, або механічне перенесення системи оподаткування з інших країн, навіть найбільш економічно і демократично розвинених, проблеми не вирішує. Адже у кожній країні існує своя, національно особлива система податків, яка сформувалася як результат певного суспільного консенсусу і діалогу держави із громадянами. Навряд чи, шведи погодилися б перейняти британську податкову систему, так само як і британці поміняти свою систему податків на шведську. Попри те, що у скандинавських країнах податки є чи не найвищі у світі, як показали результати нещодавніх опитувань там громадської думки, більшість населення підтримує чинні податкові системи. Високі податки там сприймають як джерело фінансування широких соціальних програм, виробництва якісних суспільних благ, зокрема, безплатної системи охорони здоров'я, завдячуючи якій відтік емігрантів із цих країн є одним із найнижчих у світі.

Податкова система скрізь потребує удосконалень. Але, зауважимо, ефективність змін у системі податків проявляється із деяким запізненням, тому що віддача від інвестицій розтягується у часі. Тому на початковому етапі податкової реформи зниження податкових ставок, цілком ймовірно, призведе до зменшення податкових надходжень до скарбниці, зате у довшій перспективі ця тенденція зміниться на протилежну.

Щодо податкових пільг, які уряд надає тим чи іншим платникам податків, то вони теж мають дуже суперечливий характер. Адже податкові послаблення для одних категорій платників означають не що інше, як просте перекладення їхніх фінансових зобов'язань по формуванню державного бюджету на інших платників. У цьому зв'язку постає питання: чи виправданою є така жертва? Чи не є вона замаскованою формою підживлення неефективних господарств або утриманських настроїв пільговиків за суспільний кошт? А, крім того, збільшення унаслідок введення пільг податкового навантаження для решти платників призводить до обмеження їхнього споживання і попиту.

Таким чином, податки як головний економічний важіль державного регулювання економіки потребують дуже тонкої настройки і, згадуючи А. Сміта, великого терпіння державних діячів і суспільства в цілому.

В Україні запізніле прийняття Податкового кодексу обіцяло оптимізувати податкову систему й поліпшити податкову дисципліну. Та, усупереч суспільним очікуванням, головні проблеми оподаткування залишилися невирішеними. Важкість податкового тягаря в Україні пояснюється такими основними причинами: 1) складністю й заплутаністю податкової системи; 2) неправильним розподілом податкового тягаря між особистими доходами та доходами підприємств, між багатими та основною частиною населення; 3) великою часткою тіньової економіки (недоплата нею податків вимушено перекладається урядом на легальну економіку); 4) корумпованістю влади.

Інструментом контролю за сплатою громадянами податків і протидії тіньовій економіці у багатьох країнах світу слугує особисте декларування доходів. Щороку громадянин заповнює декларацію про особистий сукупний річний дохід, вказуючи при цьому і належну до сплати суму податку. Загальнообов'язкове декларування доходів виконує водночас і роль важливого психологічного чинника. Адже, заповнюючи декларацію, людина знає не тільки, який дохід загалом вона одержує за рік, а й яку (чималу за рік!) суму податку вона сплачує державі. Отож, мимоволі у неї виникає питання — на які такі цілі і чи раціонально використовує держава (включно і місцеві органи влади) сплачені податки. За такого порядку речей люди стають небайдужими до випадків казнокрадства і марнотратства з боку органів влади. Ця обставина консолідує їх, прискорює формування так званого громадянського суспільства як необхідної умови для забезпечення ефективної діяльності системи органів державної влади.

17.3. Державний бюджет та його дефіцит. Державний борг

Важливим інструментом державного регулювання соціально-економічних процесів у суспільстві слугує такий засіб фіскальної політики як державний бюджет.

Державний бюджет (від франц. budget — сумка) — це головний фінансовий план (програма) діяльності уряду, у якому розписані грошові доходи та видатки держави за певний період, зазвичай за рік.

Державний бюджет є найбільшим грошовим фондом країни, за рахунок якого забезпечується існування держави як такої та виконання покладених на неї функцій. Водночас бюджет держави, як і податки, слугує важливим інструментом регулювання національної економіки. Свідченням тому є той факт, що в розвинених країнах через державний бюджет перерозподіляється від третини до половини ВВП.

Державний бюджет має свою ієрархію, яка залежить від особливостей державного устрою та адміністративно-територіального поділу країни. В узагальненому вигляді бюджет держави поділяється на два рівні: 1) загальнодержавний (у країнах з федеративним устроєм — федеральний) бюджет; 2) місцеві бюджети (в Україні: обласні, міські, районні, сільські та селищні).

Зауважимо: окрім державного бюджету можуть створюватися окремі позабюджетні державні цільові фонди (в Україні, наприклад, функціонують державний пенсійний фонд, державний фонд майнового й особистого страхування, державний фонд зайнятості).

Якщо державний бюджет за визначенням є фінансовим планом, то логічно напрошується думка про існування і державної казни, або скарбниці, до якої надходять і зберігаються фінансові засоби. Державна казна (скарбниця) — давнє історичне поняття, яке за сучасних умов утратило первісний реальний зміст і стало умовним. Тепер бюджетні кошти уряд розміщує на банківських рахунках, а функції щодо обліку касового виконання (наповнення) та використання державного бюджету покладені на спеціальний фінансовий інститут — Державна казначейська служба. Тому поняття "державний бюджет" наразі часто вживають у широкому смислі, замінюючи ним і поняття "державна казна".

Державний бюджет складається міністерством фінансів і подається урядом на ухвалення парламентом. Процедура ухвалення цього документа як головного закону для уряду зазвичай супроводжується бурхливими дискусіями. Відповідальність за виконання бюджету держави покладається на уряд.

Основні джерела доходів бюджету держави:

• податки та збори (митні, акцизні, рентні, ліцензійні та інші збори);

• доходи від державних підприємств та приватизації державного майна;

• доходи від реалізації конфіскованого та безхозного майна;

• доходи від простроченої депонентської заборгованості;

• штрафи;