Розділ «Частина третя. Національна економіка та роль держави»

Була спроба науковців сконструювати для цих цілей новий показник — чистого економічного добробуту. Його вивели американці В. Нордгаус і Дж Тобін, врахувавши по можливості вади обчислення ВВП. Утім, їхній показник не прижився через надмірну умовність запропонованих авторами розрахунків.

Отож, для характеристики соціальної ефективності національної економіки наразі використовують низку окремих показників, які умовно можна поділити на дві групи: 1) показники рівня життя населення; 2) показники якості життя.

Рівень життя, або суспільного добробуту, — це ступінь забезпеченості людей матеріальними, культурними та духовними благами, необхідними для їх нормального існування.

Основні показники рівня життя населення:

• обсяг ВВП (національного доходу) в розрахунку на душу населення;

• відповідність реального споживання основних продуктів харчування (м'яса, риби, овочів тощо) науково обґрунтованим нормам;

• структура споживання (передусім частка витрат на харчування у сімейному доході);

• середня тривалість життя;

• рівень дитячої смертності;

• середній рівень освіченості;

• забезпеченість сімей житлом;

• рівень (межа) бідності (мінімально допустимий рівень споживання, або прожитковий мінімум).

Щодо поняття межі (порогу) бідності зауважимо таке. У кожної країни на певний час існує своя межа бідності, адже вона залежить від економічного та соціального розвитку суспільства. Через це просте порівняння національних економік або країн за кількістю людей, які перебувають за межею бідності, є некоректним.

Для прикладу, у США сім'я вважається бідною, якщо її сукупний дохід перевищує величину "нормального продовольчого забезпечення", що визначається Міністерством сільського господарства, менше ніж у 3 рази. Там дотримуються принципу, що і найбідніші сім'ї не повинні витрачати на харчування більше третини своїх доходів. У разі, коли сім'я опускається за цю межу бідності, держава надає їй матеріальну допомогу у вигляді продовольчих карток, безплатних обідів тощо.

Якість життя — поняття ширше за рівень життя, бо характеризує не лише рівень матеріального добробуту людини, а й міру її задоволеності комфортом і безпечністю умов життя, можливостями реалізації життєвих планів.

Для оцінювання якості життя населення, починаючи з 1993 р., експерти ООН використовують такий комплексний показник, як індекс розвитку людини (ІРЛ). Його розраховують на основі 24 параметрів, з поміж яких найважливішими є: 1) ВВП на душу населення; 2) середня тривалість життя в країні; 3) рівень освіченості населення.

Звісно, що за показником ІРЛ у світі лідирують економічно розвинені країни. Так, у 2012 р. найвищого показника людського розвитку досягла Норвегія, у якій середній дохід на душу населення за паритетом купівельної спроможності перевищував 48 тис. дол., а середня тривалість життя становила понад 81 рік. Україна ж у цьому рейтингу тоді посіла 78 місце серед 187 країн. Причому, цю позицію в основному витягував показник рівня освіченості українців (серед 20 перших), бо за середньою тривалістю життя наша країна тоді посідала 122 місце і за середньодушовим доходом — 99 місце (6428 дол. на рік). І це при тому, що останній показник (ВВП на душу населення) зовсім не відображає кричущу несправедливість у розподілі доходів серед населення України. Серед 43 країн Європи упродовж останніх років за рівнем життя Україна посідає передостаннє місце.

Розмірковуючи про багатий зміст поняття економічної ефективності, ми маємо згадати ім'я видатного економіста В. Парето, який на самому початку XX ст. сформулював доволі оригінальне визначення ефективності економіки, назване згодом його ім'ям, а саме Парето-ефективністю, або оптимумом Парето.

Парето-ефективність (оптимум Парето) — це такий стан економіки країни, за якого уже неможливо поліпшити добробут хоча б однієї людини, не погіршивши при цьому добробут будь-якої іншої людини.

Теоретично стан Парето-ефективності досягається тоді, коли економіка працює на межі своїх виробничих можливостей, тобто повної зайнятості усіх ресурсів. Ось саме тоді, цілком логічно, розподіл ресурсів можна вважати оптимальним (найкращим). Допоки ж економіка ще не стала ефективною, або, що те саме, розподіл економічних ресурсів ще не став оптимальним, хтось може підвищувати свій добробут, не зачіпаючи при цьому інтересів усіх члені суспільства. Таким чином, на думку Парето, рух економіки до ефективного стану (оптимуму) — це рух до гармонії всього суспільства.