Розділ «Частина третя. Національна економіка та роль держави»

У чому полягає проблематичність визначення результативних макроекономічних показників, або національного продукту?

По-перше, проблема виміру національного продукту пов'язана із тим, що національна економіка представлена великою множиною (сотнями тисяч, мільйонами) господарюючих суб'єктів, які до того ж мають функціональну специфіку: одні виробляють, другі лише торгують, треті надають різного роду послуги: фінансові, аудиторські, консалтингові, рекламні, реєстраційні, депозитарні тощо. Зрозуміло, що узагальнити результати діяльності всієї сукупності господарюючих суб'єктів у натуральному виразі, або кількісно, неможливо. Обчислити загальний ефект національної економіки можна лише сумарно, оцінивши його у грошовому виразі.

По-друге, проблема виміру національного продукту пов'язана також із тим, що практично не існує жодного продукту, який би виготовляла якась фірма абсолютно самостійно, починаючи від видобутку сировини і закінчуючи готовим виробом. Те чи інше підприємство є, по суті, лише окремою ланкою в системі суспільного поділу праці, яка спеціалізується на виконанні окремих функцій: видобутку, транспортуванні, переробці, обробці, виготовленні деталей, вузлів, складанні виробів, реалізації, наданні послуг тощо. Чим глибший суспільний поділ праці, тобто чим вужча спеціалізація підприємств, тим довший ланцюг підприємств, зайнятих фактично єдиним технологічним процесом — створенням і доведенням готового виробу до кінцевого споживача.

У зв'язку з цим постає проблема: як із мільйонів найменувань продукції виділити лише готову продукцію, придатну для кінцевого споживання (зведені будинки, споруди, машини, устаткування, прилади та предмети споживання для людей)? Як виключити з підрахунку національного продукту так званий проміжний продукт, який ще не придатний для кінцевого споживання (вартість сировини, матеріалів, палива, енергії, напівфабрикатів)? Адже суспільство заінтересоване не у виробництві заради самого виробництва, а у виробництві саме кінцевої (готової) продукції, яка визначає матеріальний добробут суспільства сьогодні та реальні можливості його підвищення в майбутньому на основі розвитку виробництва, його модернізації. Вочевидь, для виміру обсягу національного продукту потрібна особлива методика.

Національний продукт — це агрегований (укрупнений) показник всього обсягу продукції, виробленої різними галузями національної економіки за певний проміжок часу.

Відомі два способи виміру національного продукту:

1) система балансу народного господарства;

2) система національних рахунків.

Система балансу народного господарства — це сукупність показників, яка у зведеному вигляді відображає основні пропорції у виробництві та розподілі сукупного (валового) суспільного продукту.

Ця система обрахування національного продукту, що використовувалася у колишніх соціалістичних країнах, появилася у 1950-х рр. на основі марксистських уявлень про суспільний продукт. Вона базувалася на таких принципах:

1) вона виходила із марксистського постулату про розмежування продуктивної й непродуктивної праці, згідно з яким поняття "виробництво" трактувалося звужено — як процес створення лише матеріальних благ. Відтак у вартості сукупного суспільного продукту статистика враховувала виключно продукцію матеріального виробництва, а невиробничій сфері (сфері нематеріальних послуг) відводилася роль похідної, тобто такої, що утримується за рахунок виробничої сфери;

2) вона нехтувала фактом проміжного споживання у системі суспільного поділу праці, складаючи докупи вартість кінцевої і проміжної продукції, штучно роздуваючи тим самим величину сукупного суспільного продукту;

3) вона фактично фіксувала обсяг виробленої, а не реалізованої, продукції. Оскільки за централізовано-планової системи продукція жорстко розподілялася між споживачами за фіксованими цінами, постільки значна її частина, не знаходячи реального споживача, осідала у вигляді неліквідних запасів. Іншими словами, накопичувалися масштабні економічні диспропорції.

Додамо, що така система виміру суспільного продукту була не тільки простою для статистики, але й ідеологічно вигідною для адміністративно-командної економіки і політичного режиму. Видаючи гіпертрофовані показники економіки, вона живила ілюзію про переваги соціалістичної (неринкової) системи господарства.

Країни з ринковою економікою і демократичним політичним устроєм використовують інший спосіб виміру національного продукту — систему національних рахунків.

Система національних рахунків (СНР) — це сукупність взаємопов'язаних рахунків (балансових таблиць), які розкривають результати та структуру національної економіки у відповідності з макроекономічною теорією.

СНР як міжнародний стандарт ведення національного рахівництва стала запроваджуватися під егідою ООН з 1953 р. її поява у цей час була зумовлена збігом обставин, зокрема:

- усвідомленням необхідності мати найбільш загальне кількісне уявлення про стан справ в економіці у зв'язку із розширенням прерогатив держави, яка відповідає за економічний порядок та розвиток країни;

- швидким розвитком економічних зв'язків між країнами, міжнародним рухом капіталів;

- необхідністю щорічного підведення підсумків економічного і соціального розвитку країн — учасниць ООН та здійснення міжнародних співставлень;