Розділ «Частина третя. Національна економіка та роль держави»

Модель загальної економічної рівноваги Вальраса характеризує ідеальний (нетиповий) стан національної економіки, до якого вона прагне. Це тому, що дослідник припускав наявність досконалої конкуренції та незмінність усіх факторів попиту і пропозиції, крім цін. Цінність даної моделі полягає у тому, що вона таким чином обґрунтовує саморегулюючу роль ринку в економіці та виявляє причини, які заважають досягненню макрорівноваги за інших умов.

Моделюванням загальної економічної рівноваги, слідом за Вальрасом, успішно займалися й інші учені. Зокрема, у цій царині наукових розвідок прославилися А. Маршалл та В. Парето. Утім, найбільш популярною у XX ст. і практично затребуваною з боку держави стала макроекономічна модель Дж.М. Кейнса, яка ґрунтується на принципово нових умовах забезпечення рівноваги національної економіки.

Ідея побудови зовсім нової моделі функціонування національної економіки виникла тоді, коли стало очевидним, що ринковий механізм не здатен самотужки подолати наростаючі диспропорції і відновити втрачену рівновагу (збалансованість). Перелом у свідомості економістів-теоретиків спричинила найбільша в історії ринкової економіки криза 1929-1933 рр., що потім змінилася тривалою депресією. Тоді уряди провідних країн спішно взялися рятувати свої економіки нетрадиційними методами, не відаючи про всі наслідки своїх дій.

Макроекономічна теорія Дж.М. Кейнса викладена у його головній праці "Загальна теорія зайнятості, процента та грошей" (1936). Ця книга поклала початок широким макроекономічним дослідженням і дискусіям, які не вщухають до сих пір. Сам же Кейнс увійшов в історію економічної науки як основоположник нового — макроекономічного аналізу.

Завдяки відкриттю Кейнса, усі зрозуміли, що, хоча макроекономіка і "виростає" з мікроекономіки (ринкової взаємодії розрізнених покупців і продавців), та все ж таки вона не є механічною сукупністю ринків, як вважали класики і їхні послідовники. Подібно тому, як будь-яка система (ціле) не зводиться до простої суми (набору) її елементів, макроекономіка також як велика система має свої якісні особливості.

Кейнсіанська макроекономічна модель сфокусована на проблемі забезпечення ефективного сукупного попиту. На противагу неокласикам, які протягом десятиліть дотримувалися постулату французького класика Ж.-Б. Сея про те, що пропозиція створює відповідний їй попит ("закон Сея"), а відтак, ринковій економіці не страшні кризи, мовляв, вона їх самостійно переборе, Кейнс стверджував інше — в сучасній економіці внаслідок панування монополістичних тенденцій і діяльності профспілок ринкові ціни як головний ринковий регулятор втратили свою гнучкість, а тому пропозиція переважає над попитом, і для відновлення рівноваги уряд має активно впливати на обсяг сукупного попиту. Формуючи ефективний сукупний попит інструментами фіскальної і монетарної політики, держава може в підсумку забезпечувати стабільний (рівноважний) розвиток національної економіки та, що принципово важливо для суспільства, повну зайнятість ресурсів, насамперед трудових.

Макроекономічні розвідки Кейнса викликали загальне захоплення серед економістів у 1940-60-х рр., а його модель стала теоретичною основою державної економічної політики. Завдячуючи цій обставині та виваженим рішенням урядів вдалося вивести західну економіку із депресивного стану 1930-х рр. і ввести її в русло стабільного зростання.

Однак зростання ринкової економіки у провідних країнах світу тривало недовго. У 1970-х рр. намітилася серйозна дестабілізація економіки, виявом якої стало одночасне зростання безробіття та товарних цін. Це свідчило про кризу кейнсіанського регулювання економіки. Уже покійному Кейнсу стали дорікати за недооцінку саморегулюючої сили ринку та перебільшення ролі державного регулювання. У ході критики кейнсіанства відбувся ренесанс неокласичної теорії, яка заперечує необхідність масштабного втручання держави в економіку як такого, що може мати деструктивні наслідки.

Основними критиками кейнсіанської моделі макроекономічного регулювання стали сучасні монетаристи, які представляють одну із течій неокласицизму. На думку монетаристів, цілеспрямоване "підживлення" державою сукупного попиту інфляційними методами, тобто шляхом збільшення державних витрат і бюджетного дефіциту, є неприпустимим. Воно дає лише короткочасний ефект і призводить до значного росту цін у майбутній період. Задля забезпечення макроекономічної рівноваги, кажуть вони, держава має обмежитися лише монетарним регулюванням, дотриманням в обігу необхідної кількості грошей.

Друга світова фінансово-економічна криза, що спалахнула у 2008 р., знову поставила під сумнів наявні моделі регулювання макроекономічної рівноваги. Що ж, це й зрозуміло, адже економіка як система зв'язків і залежностей дедалі більше ускладнюється, потребуючи певних інституційних та структурних змін, які завжди припізнюються. Але очевидно й те, що і політики, які приходять до керівництва державою, нерідко піддаються соціальному популізму, нехтуючи можливостями реальної економіки та перевіреними часом економічними істинами.

13.2. Національний продукт та проблеми його виміру. Система національного рахівництва

Як відомо, для успішної підприємницької діяльності власник фірми має потурбуватися про забезпечення належного бухгалтерського обліку, який би оперативно фіксував усі господарські витрати, отримані результати й доходи, даючи тим самим необхідну інформацію для прийняття управлінських рішень. Аналогічно цьому функціонування національної економіки за сучасних умов також необхідно пов'язано з налагодженням державою загальнонаціональної системи обліку результатів виробництва, доходів і витрат, зайнятості тощо. Макроекономічні показники визначаються статистичною службою шляхом регулярного збору, обробки та аналізу обов'язкової звітності суб'єктів господарювання, вибіркових обстежень, опитувань, інвентаризації нерухомого майна та інших методів.

Обрахування статистичних показників функціонування національної економіки обумовлюється необхідністю:

- оцінки реального стану національного господарства, його структури та динаміки;

- прогнозування економічного і соціального розвитку країни;

- розробки реалістичної економічної політики уряду, адекватного застосування інструментів макроекономічного регулювання;

- порівняння досягнутих рівнів економічного розвитку і життя населення різних країн;

- прийняття інвестиційних рішень, передусім стосовно довгострокових капіталовкладень у розвиток виробництва.

Слід зауважити, що макроекономічні показники важливі не лише для економістів і політиків, а й для пересічних громадян, котрі переймаються проблемами суспільно-економічного життя та компетентності влади у їх вирішенні. Засоби масової інформації регулярно подають статистичну інформацію про стан національної (і світової) економіки, оскільки її проблеми безпосередньо торкаються кожного із нас. Покладаючись на дані економічної статистики, обізнана людина спроможна контролювати дії органів влади та визначати раціональні орієнтири власної поведінки.

Задамось питанням, як же можна визначити узагальнені результати функціонування національної економіки? Коли йдеться про фірму чи домогосподарство, то особливих проблем із виміром результатів їхньої діяльності не виникає. Вони легко і просто визначаються як у натурі, тобто в кількості виготовленої і реалізованої продукції (у тоннах, метрах, кубометрах, літрах тощо), так і сумарно, або в грошовому вираженні, як добуток кількості на ціну одиниці продукції. Та зовсім інша справа, коли йдеться про усю національну економіку як ціле.