Розділ «Частина третя. Національна економіка та роль держави»

Індекс цін, який беруть для коригування номінального ВВП, тобто перерахунку його у незмінні (базисні) ціни, називають дефлятором ВВП. Реальний ВВП, розрахований із допомогою дефлятора, характеризує реальний, себто фізичний (кількісний), обсяг виробництва в країні. Обчислення реального ВВП має першорядне значення при оцінці темпів росту національної економіки.

Візьмемо такий реальний приклад. В Україні у 2011 р. номінальний обсяг ВВП склав 350 млрд. грн. за рік, а ціни протягом року виросли в середньому на — 12%. Провівши відповідний розрахунок, дізнаємося, що національний продукт реально (у фізичному вимірі) склав 312,5 млрд. грн. (350 млрд. грн. : 1,12).

На основі валового внутрішнього продукту у СНР розраховується низка інших макроекономічних показників. Одним із найбільш значущих результативних показників економіки країни, слідом за ВВП, виступає національний дохід.

Національний дохід, або дохід нації — це сукупність усіх доходів, отриманих господарюючими суб'єктами від використання національних економічних ресурсів як усередині країни, так і за її межами. Цей показник відображає міру участі (частку) кожного власника ресурсу в національному виробництві.

Національний дохід суспільство використовує на споживання та заощадження, тобто на забезпечення свого добробуту зараз та на потреби розвитку економіки як джерела піднесення загального добробуту у майбутньому.

На відмінну від ВВП, національний дохід статистично обраховується не за територіальною, а за національною ознакою. Це пояснюється тим, що якусь частину доходів усередині країни отримують іноземні постачальники економічних ресурсів, а відтак їхні доходи не збільшують національний дохід нашої країни, хоча статистично вони зараховуються до її ВВП. Водночас доходи, отримані від економічної діяльності за кордоном нашими громадянами і фірмами, збільшують національний дохід своєї країни, але не включаються до її ВВП.

У системі національного рахівництва при обчисленні національного доходу із попередньо розрахованої величини ВВП виключають суми амортизаційних відрахувань і непрямих податків на бізнес, але при цьому враховують (зі знаком "+" чи "-") різницю між доходами, одержаними національними економічними суб'єктами від закордонних операцій, та доходами, виплаченими іноземним суб'єктам за участь у національній економіці.

Амортизаційні відрахування не включаються до національного доходу, оскільки за своєю економічною природою вони представляють вартість спожитого продуктивного капіталу, яку суспільству доводиться щороку компенсувати за рахунок відповідної частини створеного ВВП. Це відбувається шляхом заміщення зношеної частини капіталу новими будівлями, новими машинами, устаткуванням тощо. Тому амортизаційні відрахування насправді є чистими витратами суспільства, а не елементом національного доходу.

Щодо непрямих податків на бізнес, то їх у даному випадку виключають із величини ВВП по тій причині, що вони як інструмент регуляторної політики уряду слугують лише каналом перерозподілу доходів у суспільстві.

Зауважимо також, що у ВВП і національному доході не враховуються чисто фінансові операції, або трансферти, у вигляді різних односторонніх грошових виплат (благодійних внесків, дотацій, субсидій, пенсій, страховок тощо), а також доходи від перепродажу майна та цінних паперів.

Наостанок звернемося до такого специфічного економічного поняття, яким є національне багатство. У нього можна вкладати різний зміст — від вузького (матеріального) до всеосяжного. Здебільшого цим поняттям позначають наявні надбання країни загалом, причому безвідносно до часу їх появи.

Національне багатство — це сукупність матеріальних і нематеріальних благ, нагромаджених і збережених країною на даний час; або, іншими словами, усе те, чим володіє країна сьогодні (табл. 13.2).

Таблиця 13.2. Структура національного багатства

Оцінити цілком національне багатство практично неможливо: по-перше, проблематично оцінити реальний стан майна кожного підприємства, а тим паче домогосподарства; по-друге, ще важче оцінити розвідані й доступні для використання природні ресурси і, по-третє, практично неможливо оцінити нематеріальну складову національного багатства. Не існує таких способів, якими можна було б кількісно виразити значення пам'яток старовинної культури (наприклад, замків, релігійних храмів, палаців). Тож, у Франції перша комплексна оцінка тільки майна (реальних активів) на загальнонаціональному рівні була зроблена лишень у 1978 р.

Національне багатство характеризує економічний потенціал країни, який представлений у ньому виробничим капіталом підприємств, наявними кадрами працівників, спеціалістів та учених. Саме цей потенціал визначає здатність країни сьогодні забезпечити той чи інший рівень виробництва та добробуту населення. Соціально-економічний прогрес країни веде не тільки до збільшення національного багатства, але й до підвищення у ньому частки нематеріального багатства.

13.4. Ефективність національної економіки та її показники

Результативні макроекономічні показники, головними серед яких є ВВП і національний дохід, дають інформацію про економічний стан країни, її економічні досягнення за рік і коротші відрізки часу (квартали). Проте цих показників самих по собі замало для характеристики ефективності економіки країни в цілому. Адже економічна ефективність, як ми уже знаємо, є тим поняттям, що відображає не абсолютний (сумарний чи кількісний), а відносний (якісний) результат виробництва. Вона розраховується через співвідношення між результатом виробництва та витратами необхідних ресурсів.

Стосовно всієї національної економіки (макроекономіки) розрізняють два види ефективності:

1) економічна ефективність — характеризує результативність економіки країни в цілому, враховуючи витрати на виробництво національного продукту;

2) соціальна ефективність — прямо вказує на досягнутий рівень загального добробуту, ступінь задоволення людських потреб.