Розділ «Частина третя. Національна економіка та роль держави»

Додана вартість — це та частина вартості товару, що виражає безпосередній внесок конкретного виробника у загальний процес створення готового продукту. Вона складається із вартості спожитого основного виробничого капіталу (амортизаційних відрахувань), витрат на оплату праці з відповідними відрахуваннями у державні фонди соціального страхування, сплачених процентів за позичковий капітал, отриманого виробником прибутку та непрямих податків.

Величина доданої вартості суб'єкта господарювання розраховується як різниця між його валовим доходом (виручкою) та усіма матеріальними витратами на виробництво й реалізацію продукції (перенесеною вартістю).

Розглянемо порядок обчислення ВВП за виробничим методом на умовному прикладі (рис. 13.1).

Таблиця 13.1. Формування вартості кінцевого продукту за сумою доданих вартостей

Із таблиці видно, що в загальному процесі виготовлення і реалізації хлібобулочних виробів сума доданих вартостей (12 умовних грошових одиниць) дорівнює величині валового доходу, отриманого на завершальній стадії від реалізації кінцевого продукту споживачам. Бачимо і те, що у сукупному валовому доході (31 од.) міститься чималий повторний рахунок — 19 од. (31 — 12). Тому методика обчислення ВВП виключає вартість проміжного споживання, залишаючи лише суму доданих вартостей.

Метод кінцевого використання — це обчислення обсягу національного продукту за сумою грошових витрат споживачів кінцевої продукції.

Споживачами кінцевої продукції виступають:

• домогосподарства;

• підприємці;

• держава (в особі установ, організацій і підприємств, які належать державним та місцевим органам влади);

• закордон (враховується як різниця між товарним експортом та імпортом). Розрахунок ВВП за методом кінцевого використання можна зобразити такою формулою:

де С- споживчі витрати домогосподарств; /- інвестиційні витрати підприємців; О-державні закупівлі; ШЕ- чистий експорт (різниця між експортом та імпортом).

Розподільчий метод розрахунку ВВП — це обчислення обсягу національного продукту за сумою факторних доходів, тобто первинних доходів, одержаних усіма учасниками його виробництва.

Цей метод розрахунку ВВП передається наступною формулою:

де А- амортизаційні відрахування; Ж - заробітна плата з соціальними відрахуваннями у централізовані фонди; Р- прибуток (прибутки корпорацій і доходи власників некорпоративного бізнесу); і- процент; г — рентні доходи власників майна; Тн - непрямі податки (податок на додану вартість, акцизні і митні збори, податок на майно, ліцензійні платежі).

Обчислення ВВП усіма трьома методами має неабияке значення. Воно дає змогу поглянути і проаналізувати національну економіку, так би мовити, з різних сторін та отримати повне уявлення про неї, про її результати та структуру.

Величина ВВП залежить від двох чинників: 1) фізичного обсягу продукції та 2) поточних ринкових цін на товари і послуги. Але, оскільки в ринковій економіці переважає вільне ціноутворення, яке регулюється законом попиту й пропозиції, постільки стихійне зростання цін призводить до штучного збільшення розміру ВВП. Він зростатиме і тоді, коли ціни в країні підвищуються поряд із економічною депресією чи навіть зі спадом виробництва. Ось чому порівнювати просто так обсяги ВВП за певні проміжки часу не годиться. Потрібно розмежовувати номінальну і реальну величини ВВП.

Номінальний ВВП — це ВВП, обчислений у поточних ринкових, або фактичних, цінах.

Реальний ВВП — це номінальний ВВП, скоригований на індекс цін, тобто обчислений у незмінних, або базисних, цінах.

Індекс цін — це співвідношення середнього рівня цін даного періоду до середнього рівня цін базисного періоду. Він слугує комплексним показником рівня інфляції в країні, оскільки враховує зміни цін товарів як споживчого, так і виробничого призначення.