Якість засвоєння учнями знань значною мірою залежить від умілого використання в навчальному процесі міжпредметних зв'язків. Кваліфіковане й систематичне їх застосування сприяє глибокому та свідомому засвоєнню школярами програмового матеріалу, інтенсифікує процес їхнього розумового розвитку, підвищує ефективність формування наукового світогляду, учить застосовувати одержані знання на практиці.
Ця проблема активно розроблялась у педагогічній теорії й практиці в 60-80 pp. минулого століття. Наступний період характеризувався, на жаль, зниженням уваги до цього важливого напряму в дидактиці.
Сьогодні "Концепція загальної середньої школи" підкреслює потребу створення інтегрованих навчальних планів і програм, широке використання педагогами міждисциплінарних зв'язків при викладанні предмета.
Отже, один із важливих аспектів педагогічної майстерності – оволодіння ним теорією й практикою міжпредметного синтезу.
Що утруднює ширше, науково вивірене (а не на рівні інтуїції) використання міжпредметних зв'язків у шкільній практиці?
• 1. В останніх навчальних посібниках із педагогіки проблема міжпредметних зв'язків не розглядається в окремих випадках лише в порядку постановки питання як компонента освіти.
• 2. Як наслідок, молоді вчителі не володіють теорією й методикою використання суміжної за змістом інформації на своїх заняттях з учнями.
• 3. Проблема комплексна за суттю, тому передбачає необхідність кооперації зусиль педагогів, передусім, у межах цього циклу дисциплін (наприклад для розробки інтегрованих уроків). Але об'єднанням зусиль педколективу в цьому напрямі дирекції шкіл, зазвичай, не займаються. Тому цей процес має найчастіше індивідуальний характер, протікає стихійно й неузгоджено. Отже, істотним резервом підвищення ефективності навчально-виховного процесу ця проблема поки що не виступає.
• 4. Щоб вести міжпредметний синтез учителеві потрібно глибоко знати програмовий матеріал суміжних дисциплін, тобто систематично займатися самоосвітою.
Суть і функції міжпредметних зв'язків. Реалізація дидактичних принципів навчання (науковості, систематичності та послідовності, доступності, дохідливості викладання, зв'язку навчання із життям, свідомості та активності учнів, наочності й ін.) у навчальному процесі, як відомо, досягається забезпеченням певних умов. Одними з перших у низці цих умов виступають міжпредметні зв'язки.
Наукове пізнання навколишнього світу неможливе без виявлення й усвідомлення в повному обсязі властивих йому взаємозв'язків і взаємозалежностей. Окремі навчальні дисципліни ознайомлюють учнів із цілком певними, характерними для кожного з них властивостями, характеристиками процесів, предметів чи явищ. Проте про справжнє пізнання факту чи предмета можна говорити лише за умови розгляду всіх цих властивостей у певній системі, у комплексі, у їх взаємозв'язках і взаємообумовленостях. Це вимагає спеціально організованої, цілеспрямованої роботи вчителів різних шкільних дисциплін.
Науковість навчання передбачає також відповідність змісту шкільної освіти рівню сучасного наукового розвитку, урахування тенденцій розвитку основних галузей знань. Однією з характерних особливостей сучасної науки є, як відомо, міжнаукова взаємодія, взаємопроникнення наук, їх інтеграція й взаємозв'язок. Ці об'єктивно існуючі міжнаукові зв'язки диктують потребу встановлення тісних зв'язків між навчальними предметами.
Міжпредметні зв'язки в цьому випадку й виступають фундаментом свідомих знань. Психолого-иедагогічні дослідження показали, що формування знань у людини відбувається в процесі утворення в її мозку різноманітних нервових зв'язків (асоціацій) [6, с. 139]. Вищий ступінь таких зв'язків – міжсистемні асоціації забезпечується взаємозв'язками між знаннями, здобутими під час вивчення різних предметів. При цьому встановлено, що свідоме оволодіння знаннями не може бути забезпечено на основі розрізнених, не пов'язаних між собою знань.
Як свідчить практика, одна з причин утрати учнями інтересу до навчання полягає в тому, що вони не бачать найближчої, а також віддаленої мети вивчення матеріалу того чи іншого предмета. Сьогодні вивчення фізики, математики, хімії, біології та інших предметів неможливе тільки в плані вивчення загальних теорій, без показу їх використання в практиці, без озброєння їх знаннями основ сучасного виробництва. А це можливе лише на основі встановлення міжпредметних зв'язків.
Особливо потрібно відзначити аспект формування спільних для всіх дисциплін прийомів розумової й навчальної діяльності учнів (уміння аналізувати, порівнювати, синтезувати, виділяти головне, працювати зі словником, книгою, текстом; уміння конспектувати, складати план реферату та ін.), які не є прерогативою цієї дисципліни, а належать до проблеми міжпредметних зв'язків, наукової організації розумової праці учня, Для успішного розв'язання цих завдань і потрібне узгодження зусиль учителів різних предметів у формуванні єдиного підходу до вироблення вказаних умінь, чіткого визначення етапів цієї роботи, ролі кожного навчального предмета в їх удосконаленні.
Отже, міжпредметні зв'язки багатопланові за своєю суттю. На цій основі й сьогодні немає єдиного визначення цього поняття. Однак правомірно стверджувати, що міжпредметні зв'язки – вияв у навчальному процесі принципу всезагальних зв'язків, які відображаються у зв'язку між предметами та явищами природи, фактами й подіями суспільного життя, у змісті освіти та якомога повнішому розкритті всіх його сторін, спеціальною організацією викладання й навчально- пізнавальної діяльності учнів.
Існують різні підходи до класифікації міжпредметних зв'язків. Наведемо, на наш погляд, найзручніший для планування та визначення їхнього змісту.
За часом здійснення розрізняють зв'язки [28, с. 5]:
• попередні, коли в процесі навчання використовується відомий учням матеріал;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Міжпредметні зв'язки під час вивчення основ наук“ на сторінці 1. Приємного читання.
