Ключові слова: національне виховання, структура виховного процесу, складники національного виховання, завдання національного виховання, принципи національного виховання, напрями національного виховання, класний керівник, права класного керівника, обов'язки класного керівника, основні функції класного керівника, програма вивчення учня ("Картка вихованості учня"), планова документація класного керівника, виховна робота класного керівника в навчально- вікових групах учнів, напрями діяльності класного керівника, співпраця класного керівника з батьками, класний керівник і педагоги школи. Форми виховної роботи класного керівника, засоби впливу класного керівника на учнів, аналіз результатів виховної роботи, світський характер виховання.
Завдання й структура національного виховання
"Скільки тисячоліть вона існує! Які славетні імена, які блискучі думки: Песталоцці, Руссо, Блонський! Скільки книг, скільки паперу, скільки слави! І в той же час порожнє місце, нічого немає, з одним хуліганом впоратись не можна, немає ані методу, ані логіки, ані інструменту", – ці слова в злу годину промовляє молодий педагог А. С. Макаренко.
Подібні слова (очевидно й не раз) спадають на думку кожному, хто присвятив себе вихованню молоді.
Потрібно, передусім, чітко уявляти зміст поняття "виховання".
Офіційна педагогіка протягом тривалого часу під ним розуміла "вплив на психологію вихованця" [15, с. 5]. Отже, оскільки виховання за такого підходу – це, насамперед, вплив педагога на дитину, то воно перетворилось в об'єкт маніпулювання авторитарного вчителя, у виникнення "бездітної", авторитарної педагогіки. Пізніше виховання визначається як "процес передачі суспільно-політичного досвіду від старших поколінь молодшим" [22, с. 7], як "суспільні відносини, у яких одні люди впливають на інших" [3, с. 21].
Серйозною поразкою авторитаристів потрібно вважати педагогіку співробітництва, яка виходила з розуміння взаємодії, її характеру як визначальної педагогічної проблеми.
Поставивши за мету побудувати цивілізоване демократичне суспільство на засадах гуманізму, потрібно чітко усвідомлювати, що відносини гуманістичного співробітництва і є метою, умовою його існування.
Це диктує потребу розроблення відповідної парадигми виховання, на основі якої й будуть реалізовуватися ці завдання у формуванні нової людини. Тому Україна зараз активно формує свою національну систему виховання.
Структура виховного процесу, як відомо, розкривається через єдність мети-змісту, тобто способів досягнення результату. У "Концепції національного виховання" (1994), "Концепції загальної середньої школи (12-річна школа)" (2001), "Національній доктрині розвитку освіти" (2002) національне виховання трактується як один із головних пріоритетів освіти, мета якого – виховання свідомого громадянина, патріота, набуття молоддю соціального досвіду, високої культури міжнаціональних відносин, формування в неї потреби та вміння жити в громадянському суспільстві, духовності й фізичної досконалості, моральної, художньо-естетичної, трудової, економічної, екологічної, правової культури.
Головними складовими частинами національного виховання є громадянське та патріотичне виховання.
Це передбачає залучення молоді до глибинних пластів національної культури й духовності, формування в неї національних світоглядних позицій, ідей, поглядів, переконань на основі цінностей вітчизняної та світової культури.
Воно здійснюється на всіх етапах навчання дітей і молоді, забезпечує всебічний розвиток, гармонійність та цілісність особистості, розвиток її здібностей та обдарувань, виховання громадянина, здатного до самостійного мислення, суспільного вибору й діяльності.
У цих умовах діяльність школи повинна ґрунтуватися на засадах органічного поєднання національного й загальнолюдського. Домінантою виховного процесу стає виховання в учнів патріотизму Оновим змістовим наповненням. З одного боку, це виховання любові до рідного краю, свого народу, держави, відповідальності за їхнє майбутнє, з іншого – відкритість до сприймання різноманітних культур світу, освоєння фундаментальних духовних цінностей людства (гуманізму, культури миру, національного примирення, збереження природи).
При цьому школа України зберігає світський характер, який передбачає здійснення шкільного процесу на засадах наукових знань, без утручання в цей процес релігійних організацій, без залучення учнів до релігійної віри та її пропаганди в стінах школи.
Завдання національного виховання реалізовуються через систему таких основних виховних чинників:
• забезпечення умов для самореалізації особистості відповідно до її здібностей, суспільних і власних інтересів;
• відхід від уніфікації в процесі виховання, від орієнтації на "усередненого" вихованця;
• формування національної свідомості й людської гідності, любові до рідної землі, родини, свого народу, бажання працювати задля розквіту держави, готовності її захищати;
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Розділ 8. Учитель і виховна робота“ на сторінці 1. Приємного читання.
