Увага слухачів залежить і від якості художньої сторони мовлення, що називають технікою мовлення. Техніка мовлення – це навички й уміння реалізувати мову в конкретній мовленнєвій ситуації так, щоб вона справляла на слухача інтелектуальне, емоційно-естетичне, спонукальне враження.
Головні елементи техніки мовлення – дихання, голос, дикція, інтонація (тон).
Дихання – основна енергетична база мови. При діалогічному спілкуванні дихання, зазвичай, не викликає труднощів. Але на уроці, коли педагог тривалий час говорить, нетреноване дихання викликає підвищення пульсу, приплив крові до обличчя та ін.
Існує чотири види дихання: верхнє, діафрагмове, діафрагмо-реберне.
Звичайне фізіологічне дихання відбувається через ніс із короткими й рівними за часом інтервалами – вдих, видих, пауза. У процесі мовлення цього дихання не вистачає, оскільки мова та читання вголос вимагають великої кількості повітря та своєчасного його поповнення. Звуки мови, як відомо, утворюються під час видиху в процесі діафрагмо-реберного дихання. Для його розвитку необхідні спеціальні вправи, які збільшують тривалість видиху, зміцнюють діафрагму, черевні й міжреберні м'язи.
Головні правила правильного дихання:
• вдихати повітря через ніс вільно, безшумно;
• починати говорити тоді, коли в легені взято незначний надлишок повітря для виголошення структурно-логічної частини тексту: це позбавить від "позачергового" вдиху, який порушує плавність і ритм мовлення;
• не допускати, щоб повітря було витрачено повністю, тому що це призводить до аритмії, фальцетів. Витрачати повітря економно та рівномірно, використовувати кожну природну зупинку в мовленні для поповнення запасу повітря в легенях. Це слід робити своєчасно й непомітно;
• від глибини вдиху залежить сила видиху – сила звучання голосу;
• вдихати та видихати потрібно безшумно: якісний звук (крім афективного мовлення) створюється спокійним струменем повітря.
Бажано також під час дихання дотримуватися таких гігієнічних правил:
• 1) не слід читати вголос чи говорити в непровітреному, душному, із надто сухим повітрям приміщенні;
• 3) не бажано набирати в легені багато повітря: його надлишок утруднює утворення звука;
• 4) поза повинна бути вільною (рівно сидіти, краще стояти), голова піднята, грудна клітка не стиснута;
• 5) не можна надмірно підсилювати голос, напружувати голосові зв'язки, оскільки це вимагає напруження дихального апарату;
• 6) не можна без належної паузи переходити від афектного до спокійного мовлення – у стані афекту дихання не може бути правильним [1, с. 165-170].
Правильного дихання можна навчитися за допомогою індивідуальних тренувань та уваги, аналізу кращих зразків мовлення.
Кожна людина має своє власне забарвлення голосу. Він може викликати в слухачів симпатію, антипатію або не спричиняти ніяких емоцій. Учні особливо чутливі до мовних якостей учителя, Неправильна вимова якихось звуків викликає сміх, монотонна мова – нудьгу, невиправдана патетика сприймається як фальш й т. ін.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Техніка мови“ на сторінці 1. Приємного читання.
