Культура мови

Педагогічна майстерність

Поняття "культура мовлення" й "правильність мовлення" в педагогічній літературі часто збігаються, проте це не тотожні поняття. Перше передбачає, насамперед, пошук мовних засобів, щоб передати зміст у кожній конкретній мовленнєвій ситуації, в основі другого – мовна нормативність, практична стилістика.

Досвідчені педагоги, удосконалюючи культуру мовлення, усе частіше звертаються до риторики – науки про ораторське мистецтво. Риторика виникла в Греції в V ст. до н. е. Видатні теоретики античної риторики – Арістотель, Цицерон, Квінтиліан. Слово "ораторство" вживають для позначення переконливої дії слова.

Серед ораторів періоду Київської Русі найбільш відомі Іларіон і Кирило Туровський. Видатним українським та російським оратором був Феофан Прокопович (1681-1736), який належав до найбільш освічених людей свого часу. Учений, культурний і суспільний діяч, оратор, він автор багатьох трактатів та проповідей: "Духовного регламенту", патріотичної оди на честь Полтавської битви, "Епінікону" й ін. Велике значення для розвитку риторики мав його "Духовний регламент". Уперше в історії вітчизняного ораторського мистецтва тут викладено деякі правила красномовства. Значну увагу в цьому статуті для духовних ораторів приділено зовнішнім засобам ораторського мистецтва – позі, міміці, жестам. Рішуче засуджено надмірну жестикуляцію й надмірне пожвавлення оратора. В ораторському тоні слід дотримуватися почуття міри: стримане хвилювання, скупий жест завжди діють сильніше та виразніше. Уміння володіти собою – запорука успіху. У "Духовному регламенті" чітко сформульовано положення про те, що вчитель повинен бути скромним, не звеличувати себе.

Визначень лінгвістичного (стилістичного) поняття "культура мовлення" багато. Наприклад, В. М. Головін стверджує, що поняття "культура мовлення" має два семантичних аспекти: а) культура мовлення – це сукупність і система комунікативних якостей мовлення; б) культура мовлення – це вчення про сукупність та систему комунікативних якостей мовлення [5, с. 7]. Μ. І. Ілляш вважає, що культура мовлення – це: а) володіння літературними нормами на всіх мовних рівнях, в усній і писемній формах, уміння користуватися мовностилістичними засобами й прийомами з урахуванням умов і мети комунікації; б) упорядкована сукупність нормативних мовленнєвих засобів, вироблених практикою людського спілкування, які оптимально виражають зміст мовлення та задовольняють умови й мету спілкування; в) самостійна лінгвістична дисципліна [20, с. 5-6].

Розглянемо детальніше деякі з наведених вище головних показників (ознак) культури мовлення.

1. Основні комунікативні ознаки культури мовлення (точність, логічність багатство, чистота, доречність достатність, ясність, виразність, емоційність та ін.), природно, підпорядковуються одній глобальній – правильності, оскільки залежать від того, порушені чи не порушені в мовленні правила: організації мовної системи, логіки чи психології, естетики або етики [1, с. 66]. Отже, правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Критерії правильності – мовна дійсність конкретної епохи, а її еталон – сувора відповідність чинним правилам, за допомогою яких сформульовано норми. До них належать правила вимови, граматичні й інші мовні засоби, правила слововживання, орфографічні правила для писемного мовлення.

Отже, щоб правильно говорити, потрібно, передусім, добре знати структуру мови, оскільки саме нею зумовлені чинні норми. Але висловлюватися правильно ще не означає говорити добре: для доброго мовлення необхідне й уміння дібрати в конкретній ситуації спілкування найбільш Доречний, стилістично й експресивно виправданий варіант літературної мови.

2. Точність мовлення означає, що вжиті слова повністю відповідають їхнім мовним значенням, тобто значенням, що усталились у мові в певний період її розвитку. "Точність мовлення, – зауважує Б. М. Головін, – залежить не лише від вибору слів, а й від уміння або невміння автора чітко зіставити слово і предмет, слово і дію, слово і поняття" [5, с. 123].

Точність мовлення (і предметна, і понятійна) визначається рівнем знань навколишнього світу й мови як засобу спілкування людей у ньому, етикою цієї людини, що не дасть можливості висловлюватися неточно. Точність – це чемність, увічливість у побуті, науці, художньому слові.

Велика роль у досягненні точності мовлення належить порядкові слів, оскільки він регулює функції слів, розставляє, так би мовити, логічні акценти у фразі. Наприклад, дієприкметникові звороти мають своє місце в реченнях: вони стоять перед або після означуваного слова, але означуване слово не вводиться в середину звороту.

3. Ясність мовлення оратора означає, що сказане ним повинно сприйматися так, як його розуміє сам автор. Арістотель у "Риториці" підкреслює, що ясність – головна позитивна якість мовлення. У ній засвідчується гідність стилю. Доказ цього – те, що, коли мова незрозуміла, неясна, вона не досягає своєї мети.

Цицерон у трактаті "Про оратора" називає засоби, які сприяють досягненню ясності викладу: говорити чистою мовою; користуватися словами, які точно визначають те, що ми хочемо висловити; використовувати короткі епізоди; не розривати думок вставками; не переставляти події, не плутати осіб, не порушувати послідовність викладу.

Про ясність мовлення не можна говорити, коли порушується його логіка.

4. Логічність як ознака культури мовлення формується на рівні "мислення – мова – мовлення", залежить від ступеня логіки й ґрунтується на знаннях об'єктивної реальності, тобто перебуває в тісному зв'язку з точністю. Коли мовлення точне – воно логічне. Але якщо точність вимагає обов'язкової відповідності вживання слова його значенню, то для логічності цього мало: вона вимагає ще й значного зв'язку між словами в мовленнєвому потоці.

Існує низка чітких правил логічної усної мови:

• якщо у фразі два слова протиставляються одне одному, то потрібно виділяти обидва з них;

• при поєднанні двох іменників виділяється той із них, який стоїть у родовому відмінку;

• завжди виділяють однорідні члени речення;

• прикметники не наголошуються. Якщо ж потрібно підкреслити прикметник, то варто змінити прийнятий у граматиці порядок слів, так звану інверсію;

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Культура мови“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Пріоритети й джерела педагогічної майстерності

  • Специфіка й структура педагогічної діяльності

  • Рівні й властивості педагогічної майстерності

  • Розділ 2. Професійна придатність до праці вчителя

  • Головні показники профпридатності до педагогічної діяльності

  • Діагностування рівня профпридатності до педагогічної пращ

  • Другий етап

  • Висновок-рекомендація викладачів факультету довузівської підготовки

  • Розділ 3. Педагогічна техніка – важливий складник у діяльності вчителя

  • Професійно-педагогічне мовлення вчителя

  • Культура мови
  • Техніка мови

  • Дикція, орфоепія

  • Засоби невербальної комунікації вчителя

  • Розділ 4. Елементи акторської майстерності в роботі вчителя

  • Артистизм учителя, його основні компоненти

  • Типологія вчителів із позицій театральної педагогіки

  • Розділ 5. Педагогічне спілкування

  • Педагогічне діалогічне спілкування

  • Конфлікту педагогічному спілкуванні Причини та види конфліктів

  • Педагогічний такт учителя

  • Розвиток комунікативності вчителя

  • Розділ 6. Учитель на класичному уроці

  • Планування (підготовка) уроку

  • Ведення уроку вчителем

  • Головні елементи педагогічної культури вчителя на уроці

  • Міжпредметні зв'язки під час вивчення основ наук

  • Розділ 7. Учитель на сучасному інноваційному уроці

  • Сучасна особистісно зорієнтована модель навчання

  • Сучасний урок: основні вимоги, форми, технології

  • Географія

  • Оцінювання знань і вмінь учнів на інноваційному уроці

  • Розділ 8. Учитель і виховна робота

  • Головні напрями національного виховання

  • Компоненти, рушійні сили процесу виховання

  • Учитель-предметник – класний керівник

  • Когнітивно-діагностична, діяльність класного керівника

  • Картка вихованості учня середніх класів

  • Планування виховної роботи класним керівником

  • Розділ 9. Професійне вдосконалення вчителя

  • Професійне вдосконалення за допомогою системи методичної роботи! [4, с. 14]

  • Шкільний рівень

  • Питання для обговорення

  • Вивчення й використання передового педагогічного досвіду (технологічні основи)

  • Головні елементи наукової організації праці вчителя

  • Проблеми психологічного налаштування на професійне вдосконалення [3, с. 45-46]

  • Розділ 10. Управління професійним удосконаленням педколективу

  • Основи технології науково-методичної роботи з педколективом

  • Атестація педколективу

  • Загальні вимоги до кваліфікаційних категорій і педагогічних звань

  • Атестаційна комісія навчального закладу мас право:

  • Розшифровка показників оцінки Рівень вираженості показника, коротка характеристика рівня, бали.

  • Показник 3. Науково-методична діяльність

  • Показник 5. Педагогічна техніка

  • Показник 8. Уміння реалізувати провідні ідеї свого предмету

  • Конкурс "Учитель року"