Мова – один із головних функціональних засобів учителя в його професійній діяльності, тому що в нього комунікативна взаємодія з учнями відбувається переважно в словесній формі.
Мова – сукупність звукових сигналів, письмових знаків та символів, за допомогою яких людина отримує, переробляє, зберігає й передає інформацію.
Мовлення – конкретне використання мови для висловлення думок, почуттів, настроїв; форма існування мови як особливого виду суспільної діяльності. Цього потрібно наполегливо й тривало вчитися. Це видно, наприклад, із досвіду А. С. Макаренка. Він зазначав: "Я став справжнім майстром тільки тоді, коли навчився говорити "Іди сюди" з 15-20 відтінками, коли навчився виконувати 20 нюансів на обличчі, у постаті і в голосі" [8, с. 24]. Продовжуючи напрацьоване А. С. Макаренком у цьому напрямі, В. О. Сухомлинський розробив кодекс мовлення вчителя,
Головне в процесі мовлення – досягнення педагогом навчально- виховної мети. Розрізняють монологічне (лекція, коментар, розповідь) і діалогічне (диспут, бесіда) мовлення.
Ефективність мовлення залежить від культури й техніки мови та визначається такими основними показниками, як змістовність, логічність, точність, ясність, стислість, простота й емоційна образність, барвистість мовлення, правильна вимова, вільне, невимушене оперування словом, відмова від вульгаризмів, архаїзмів, слів-паразитів, зайвих іншомовних слів, наголошування на головних думках, фонетична виразність, інтонаційна розмаїтість, чітка дикція, розмірений темп мовлення, правильне використання логічних наголосів та психологічних пауз, взаємовідповідність між змістом і тоном, між словами, жестами й мімікою [3, с. 430-431].
Отже, культура та техніка мови педагога – важливі показники його професійної майстерності, тобто самовираження й самоутвердження. Ще Я. А. Коменський зазначав, що мова вчителя повинна бути чіткою, ясною, виразною, яскравою, привабливою для учнів.
Стосовно мовлення педагога вузловим є поняття "комунікативна поведінка", яке означає організацію мовного процесу (вербальна комунікація) і, відповідно до цього, невербальну поведінку (комунікації тіла, міжособистісний простір та часові характеристики спілкування [22, с. 59]. У комплексі це й створює, як відомо, необхідну емоційно-психологічну атмосферу спілкування вчителя з учнями.
У діяльності педагога мовлення відбувається в різних ситуаціях (уроки, перерви, позакласна робота) і складається з розповідей, запитань, відповідей, суджень, зауважень, емоційних реплік та ін.
Комунікативно-організаційні якості мовлення визначаються такими його функціями, як:
• комунікативна – це налагодження Й регуляція відносин між педагогом та учнями. Вона повинна забезпечувати стосунки на основі співробітництва й співтворчості, гуманістичної спрямованості педагогічного процесу;
• психологічна, що полягає у створенні психологічної свободи, необхідних умов для вияву індивідуальності учнем, ліквідації соціальних обмежень у забезпеченні поваги до дитини, знятті в неї страху перед невдачами, активізації зусиль для досягнення успіху. Мова вчителя відіграє в цьому вирішальну роль;
• пізнавальна, в основі якої – повноцінне сприймання класом навчально-виховного матеріалу. Мова вчителя в цьому може активізувати навчальну діяльність учнів і навпаки – ускладнити його сприймання, знизити інтерес й ініціативу до цього. Завдання педагога – не просто передача (трансляція) знань, а належний вплив на почуття учнів, спонукання їх до роздумів, співпереживань у сприйманні нового матеріалу;
• органааційна, що забезпечує оптимальну організацію школярів, належного темпу в роботі класу та його робочого самопочуття.
В умовах гуманізації й демократизації шкільної освіти та виховання рівень мовлення вчителя набуває все більшого значення.
Культура мови
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Професійно-педагогічне мовлення вчителя“ на сторінці 1. Приємного читання.
