Найнеобхіднішим вважається виокремлення елементів – складових частин уроку, стимулювання навчально-пізнавальної діяльності учнів. Пізнавальний інтерес – це внутрішній мотив, який грунтується на природній пізнавальній потребі людини. Наявність цього інтересу – одна з головних умов успішного протікання навчального процесу та свідчення правильної організації, тобто забезпечення ефективного уроку й розумового розвитку школярів.
Доведено, що пізнавальний інтерес зникає, коли учні не бачать користі від інформації, що повідомляється, коли вона абстрактна, відірвана від життя. Тому розв'язання проблеми формування пізнавальних інтересів (особливо в роботі зі старшокласниками) залежить значною мірою від того, наскільки ці знання можуть стати для учнів активною силою в житті. Водночас пізнавальний інтерес сприяє запам'ятовуванню, у цілому впливає на розвиток інтелекту.
Сьогодні виділяються такі джерела, умови формування пізнавального інтересу учнів:
1. Зміст навчального матеріалу. Готуючись до уроку, досвідчений учитель чітко уявляє, які знання він уперше повідомить учням, які нові поняття розкриє й послідовно розвиватиме. Він продумає, що з матеріалу, засвоєного раніше, потрібно повторити, щоб закріпити в пам'яті школярів; якими новими вміннями озброїти учнів і які спільно з дітьми доводити до рівня навички. Відомо, що інтерес до інформації посилюється, якщо вона цікава й різноманітна. Але під час вибору нових і цікавих фактів потрібно дотримуватися почуття міри, щоб не дійти до парадоксів. Наведемо приклад такого недотримання міри в підборі змісту навчального матеріалу.
...Урок географії про подорож Магеллана. Коли йшлося про те, що команда корабля втратила надію побачити землю, учителька розкрила книжку. Учні завмерли. Вони були приголомшені всім, що сталося з Магелланом у далекому океані...
Хто б міг подумати, що на наступному уроці, розповідаючи про Магеллана, діти говоритимуть про те, як матроси з'їли все: ремінці, шпалери й навіть пацюків. Жоден не згадав про головне; доведено, що Земля – куля. То була справді дидактична "катастрофа" [7].
Важливе також дотримання співвідношення між новою інформацією для учнів і вже засвоєним. Воно повинно бути приблизно таким: 20 і 80%.
• 2. Ситуації самоперевірки, самоаналізу, рецензування відповідей товаришів. Наприклад, на уроці вчитель пропонує дітям обмінятися зошитами, перевірити, оцінити творчі роботи товаришів. Учням при цьому потрібно виявити задум автора, його позицію, проаналізувати відповідність задуму одержаним результатам та ін.
• 3. Створення проблемних ситуацій на занятті. При цьому слід керуватися такими правилами:
– для створення проблемної ситуації учням потрібно ставити таке теоретичне чи практичне завдання, під час виконання якого вони можуть засвоїти нові знання чи дії, грунтуючись на тих знаннях і вміннях, якими вже володіють;
– проблемне завдання має передувати поясненню навчального матеріалу, який потрібно засвоїти;
– проблемними завданнями можуть бути навчальні завдання, запитання, практичні завдання й ін. Однак не можна сплутувати проблемне завдання та проблемну ситуацію. Проблемне завдання як таке не є проблемною ситуацією. Воно може викликати в школярів проблемну ситуацію тоді, коли його виконання викликає в учнів потребу в нових знаннях, містить у собі хоча б один невідомий елемент, який слід з'ясувати;
– проблемна ситуація може бути створена різними типами завдань: за допомогою теоретичного проблемного завдання, якому передують демонстрація, опис чи повідомлення фактів; проблемну ситуацію можна створити за допомогою практичного завдання. При цьому така ситуація виникає тоді, коли поставлене навчальне завдання учень не може виконати;
– проблемну ситуацію вчитель має сформулювати через пояснення школяреві причин невиконання поставленого ним практичного навчального завдання чи неможливості пояснити йому ті чи інші продемонстровані факти. Наприклад: "Ви не змогли пояснити цього явища, оскільки не знаєте відповідного закону фізики" та ін.
Розглядаючи проблемність навчання з погляду її впливу на пізнавальний інтерес, можна виокремити в ній об'єктивно цінні сторони, які сприяють формуванню емоційних станів, притаманних інтересу: подиву, збентеження, інтелектуальної активності, емоційної піднесеності. Проблемна ситуація, створена на уроці, викликає в учнів питання, а цим уже виражено внутрішній імпульс потреби в пізнанні певного явища.
Для колективного розв'язання проблеми використовують евристичні бесіди, диспути, дискусії, сюжетно-рольові ігри. Особливо важливі останні. Суть сюжетно-рольової гри як проблемно-пошукового методу полягає в тому, що завдання грунтуються на ігровому матеріалі, виконуються у формі гри. Це – захист ідей, проекту, гра-драматизація та ін. Для цієї гри характерні імпровізація під час виконання ролей, умовність ситуації, у якій відбуваються дії, стимуляція спілкування, створення умов для розвитку творчих здібностей. При цьому спілкування може відбуватися в різних формах (діадах, тріадах, четвірках, групах, командах).
Гра дисциплінує людину, виробляє вміння керувати собою. До того ж мисленний вибір різних варіантів, гра уяви – складові частини творчого мислення. Рольові ігри вдало розв'язують питання контролю якості засвоєння знань: оцінку правильності розв'язку дають насамперед самі учасники гри.
Рольові ігри об'єктивно вимагають серйозної підготовки. Потрібно, передусім, чітко визначити мету й завдання, тобто які знання, уміння, виховні моменти та ін. повинні бути реалізовані. Далі – підібрати ситуацію, визначити час, розробити сценарій, інструкції й завдання для школярів. Кожен учень отримує свою роль з урахуванням інтересів і здібностей.
Проведення гри починається з того, що вчитель оголошує її тему, мету, завдання, коротко характеризує ситуацію, підкреслює роль і відповідальність кожного учасника, звертає увагу на потребу суворого дотримання дисципліни під час гри.
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Ведення уроку вчителем“ на сторінці 1. Приємного читання.
