Дикція, орфоепія

Педагогічна майстерність

Для педагога чіткість мови (вимова слів, складів і літер) – професійна необхідність. Щоб говорити добре, потрібно володіти собою, своїм голосом, мати відпрацьовану дикцію. Вона залежить від скоординованої й енергетичної роботи всього мовного апарату: губ, язика, щелеп, зубів, м'якого та твердого піднебіння, маленького язичка, гортані, задньої стінки глотки, голосових зв'язок.

Дикція – це правильна, виразна артикуляція, засіб якісного розрізнення звуків мовлення, а орфоепія – норми вимови, які діють у цей час, літературні норми. Дикція має особистісний індивідуальний характер, а орфоепія – загальнонародний.

Недоліки органічного (вродженого) характеру дикції можуть бути усунуті за допомогою медичного втручання (операція перетинки під язиком, застосування спеціального пристрою для випрямлення зубів, зондів для корекції положення язика під час вимови тих чи інших звуків тощо).

На дикцію також впливають і неорганічні фактори: особливості діалектного мовлення, психічний стан людини, ситуація, незнання варіантних явищ літературної мови й ін.

Остання група дефектів – це, зазвичай результат неуваги до своєї мови, наприклад, на рівні сім'ї чи школи. До них найчастіше належать:

• а) скоромовка, коли слова ніби наскакують одне на друге;

• б) невиразність мови, коли звучання відбувається "крізь зуби", при цьому з'їдається кінцевий приголосний або звуки всередині слова;

• в) нечітка вимова літер "с", "ш", "ч" через нерухому верхню та малорухому нижню губи; г) відсутність контролю за частотою мовлення (нормальний тон – 70-75 слів на хвилину в старших класах, у середніх – 60) тощо.

Отже, дикція залежить, передусім, від фізіологічних причин, вольової спрямованості для покращення своєї дикції, етики, знання чинних орфоепічних норм (1, с. 174-179].

Удосконалення дикції пов'язано, насамперед, із відпрацюванням артикуляції – руху органів мови. Цьому сприяє спеціальна артикуляційна гімнастика для тренування органів мовного апарату та відпрацювання відповідної вимови кожного голосного й приголосного звуків.

Систематичні вправи з артикуляції, вироблення стереотипів рухів і позицій органів мовлення забезпечать ясність та чистоту вимови: сприятимуть подоланню скутості органів мовлення, шепелявості, поспішності чи сповільненості вимовляння, записування, сюсюкання, гаркавості, гугнявості та ін. Знання ж сучасних орфоепічних норм стане еталоном дикції.

Інтонація – це видозміни звучання, сили, тембру голосу, членування мовлення паузами (логічними, психологічними, граматичними, логічно-граматичними) у процесі розгортання мовлення, іншими словами – це мелодія, наголос, темп, пауза.

Інтонаційну виразність підсилюють різноманітні інтонаційні засоби – логічний наголос, логічні паузи, мовний такт.

Як уже зазначалося вище, потрібно правильно ставити логічний наголос, адже логічна виразність пов'язана зі змістом висловлювання й досягається інтонаційним виділенням тієї частини фрази, яка виражає головну думку.

Учитель у різних мовленнєвих ситуаціях повинен уміти вибрати правильний темп усного мовлення та вміти користуватися ним.

Занадто повільне мовлення ніби позбавлене ораторської волі, не захоплює аудиторію. М. В. Гоголь писав, що лінивий голос ніби натягує обценьками хомут на коня. А відносно швидке мовлення сприймається дещо краще. Воно вимагає від аудиторії більшої уваги, тому що потрібно за одиницю часу сприймати більше інформації. Однак дуже швидке мовлення затрудняє сприймання змісту висловлювань, тому що не дає змоги стежити за думками мовця, який говорить із "кулеметною швидкістю".

Спостереження засвідчують: підвищення чи зниження темпу мовлення веде до невимушеної концентрації уваги класу. Отже, змінюючи темп мовлення, як і тон голосу, учитель може посилити увагу учнів до вузлових моментів у навчальному матеріалі (опорні поняття, правила, закони, висновки та ін.). При цьому такі елементи уроку потрібно виголошувати дещо уповільненим тоном.

Важливе також урахування педагогом ступеня збудженості учнів: чим більше вони збуджені, тим повільнішою повинна бути його мова.

Для досягнення виразності читання потрібно користуватися логічними й психологічними паузами. За відсутності перших – мова безграмотна, інших – нежива.

Сторінки


В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Педагогічна майстерність» автора Барабаш Ю.Г. на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „Дикція, орфоепія“ на сторінці 1. Приємного читання.

Зміст

  • Передмова

  • Розділ 1. Пріоритети й джерела педагогічної майстерності

  • Специфіка й структура педагогічної діяльності

  • Рівні й властивості педагогічної майстерності

  • Розділ 2. Професійна придатність до праці вчителя

  • Головні показники профпридатності до педагогічної діяльності

  • Діагностування рівня профпридатності до педагогічної пращ

  • Другий етап

  • Висновок-рекомендація викладачів факультету довузівської підготовки

  • Розділ 3. Педагогічна техніка – важливий складник у діяльності вчителя

  • Професійно-педагогічне мовлення вчителя

  • Культура мови

  • Техніка мови

  • Дикція, орфоепія
  • Засоби невербальної комунікації вчителя

  • Розділ 4. Елементи акторської майстерності в роботі вчителя

  • Артистизм учителя, його основні компоненти

  • Типологія вчителів із позицій театральної педагогіки

  • Розділ 5. Педагогічне спілкування

  • Педагогічне діалогічне спілкування

  • Конфлікту педагогічному спілкуванні Причини та види конфліктів

  • Педагогічний такт учителя

  • Розвиток комунікативності вчителя

  • Розділ 6. Учитель на класичному уроці

  • Планування (підготовка) уроку

  • Ведення уроку вчителем

  • Головні елементи педагогічної культури вчителя на уроці

  • Міжпредметні зв'язки під час вивчення основ наук

  • Розділ 7. Учитель на сучасному інноваційному уроці

  • Сучасна особистісно зорієнтована модель навчання

  • Сучасний урок: основні вимоги, форми, технології

  • Географія

  • Оцінювання знань і вмінь учнів на інноваційному уроці

  • Розділ 8. Учитель і виховна робота

  • Головні напрями національного виховання

  • Компоненти, рушійні сили процесу виховання

  • Учитель-предметник – класний керівник

  • Когнітивно-діагностична, діяльність класного керівника

  • Картка вихованості учня середніх класів

  • Планування виховної роботи класним керівником

  • Розділ 9. Професійне вдосконалення вчителя

  • Професійне вдосконалення за допомогою системи методичної роботи! [4, с. 14]

  • Шкільний рівень

  • Питання для обговорення

  • Вивчення й використання передового педагогічного досвіду (технологічні основи)

  • Головні елементи наукової організації праці вчителя

  • Проблеми психологічного налаштування на професійне вдосконалення [3, с. 45-46]

  • Розділ 10. Управління професійним удосконаленням педколективу

  • Основи технології науково-методичної роботи з педколективом

  • Атестація педколективу

  • Загальні вимоги до кваліфікаційних категорій і педагогічних звань

  • Атестаційна комісія навчального закладу мас право:

  • Розшифровка показників оцінки Рівень вираженості показника, коротка характеристика рівня, бали.

  • Показник 3. Науково-методична діяльність

  • Показник 5. Педагогічна техніка

  • Показник 8. Уміння реалізувати провідні ідеї свого предмету

  • Конкурс "Учитель року"