Розділ «6.4. Машинобудування»

Машинобудування - головна за кількістю зайнятих, за вартістю продукції та відповідно за часткою у всьому промисловому виробництві галузь сучасної промисловості. Це зумовлено тим, що саме воно насамперед забезпечує всі галузі господарства знаряддями праці (машинами, устаткуванням, приладами та ін.), а населення - предметами споживання, у тому числі тривалого користування.

Машинобудування також є найбільш комплексною і структурно диференційованою галуззю промисловості: разом із металообробкою вона охоплює майже 200 різних підгалузей і виробництв.

В епоху НТР світове машинобудування в цілому стало більш наукомістким. У передових країнах світу на нього припадає понад 2/3 усіх витрат на наукові розробки в промисловому виробництві. Загальною тенденцією став також перехід від універсальних до більш вузькоспеціалізованих (модульних) підприємств. Стосовно змін у структурі машинобудування, то вони були зумовлені передусім тим, що новітні галузі почали розвиватися найшвидше, нові - повільнішими темпами, а старі - ще більш уповільнено. Конкретизувати цю тенденцію можна на прикладах авіаракетно-космічної промисловості, верстатобудування і суднобудування.

Авіаракетно-космічна промисловість (АРКИ) - типова новітня галузь сучасного машинобудування. Вона виникла на основі авіаційної промисловості, до якої в епоху НТР додалося виробництво ракет, різних космічних апаратів, двигунів, приладів та ін. Ця галузь належить до найбільш наукомістких, займаючи позиції лідера (разом з електронікою) у витратах на наукові розробки. Разом з тим вона відрізняється підвищеною трудомісткістю, тому на її підприємствах дуже велика частка інженерно-технічного персоналу і працівників вищої кваліфікації. Характерною рисою АРКП є і її висока капіталомісткість. Ще одна, чи не найважливіша її особливість полягає в найтісніших зв'язках з військово-промисловим комплексом. До цього комплексу цілком або частково належать її найбільші концерни та корпорації "Макдоннел-Дуглас", "Локхід Мартін", "Боїнг", "Нортроп", "Юнайтед текнолоджіз" у США, "Аероспасіаль", "Брітіш ейрспейс", "Даймлер-Бенц" у Західній Європі.

Усе це визначає як виробничі, так і територіальні аспекти розвитку АРКП. До перших з них належить, наприклад, незначний обсяг "штучної" продукції: нині у світі випускають близько 1000 авіалайнерів і 600-1000 вертольотів у рік; до других - концентрація підприємств галузі у відносно незначній кількості найрозвиненіших країн.

Літаки і вертольоти випускають приблизно 20 країн. Лідируючі позиції серед них займають США, Росія і Франція, після них - інші розвинені країни, хоча останнім часом авіабудування з'явилося й у деяких країнах, що розвиваються (Бразилія, Аргентина, Індія, Пакистан). Виробництво ракетної техніки і космічних апаратів територіально ще більш обмежене (США, Росія, Франція, Велика Британія).

Загальне світове виробництво продукції авіаракетно-космічної промисловості у 1988 р. оцінювалося в 75 млрд дол. США, у 1993 р. - у 100 млрд, а в 1998 р. - у 150 млрд дол. (з цієї суми на Північну Америку і Західну Європу припадає по 50 млрд).

Верстатобудування передбачає виробництво металообробних верстатів і ковальсько-пресового устаткування, до нього ж належить і випуск промислових роботів. Це провідна галузь загального машинобудування, за рівнем розвитку якої насамперед можна робити висновки про рівень індустріалізації країни. Темпи її зростання в 90-х роках XX ст. були помірними. У середині цього десятиліття загальне світове виробництво верстатів оцінювалося в 30 млрд дол. США, а їх експорт - у 17 млрд. Незважаючи на значне поширення верстатобудування в процесі індустріалізації країн Азії, Африки і Латинської Америки, нині не менше 4/5 його потужностей припадає на країни Західної Європи, Північної Америки, Японію, Китай. Серед великих географічних регіонів світу лідирують Західна Європа (40 %), потім - країни АТР (35 %) і Північна Америка (15 %). Це істотно відображається й на складі першої десятки країн за рівнем розвитку верстатобудування, до якої входять п'ять європейських, чотири азіатські країни і США (табл. 6.3).

З табл. 6.3 видно, що найбільші у світі експортери верстатів - Японія, Німеччина, Італія, Швейцарія, США. До найбільших імпортерів належать США, Китай, Німеччина, а загалом за рівнем споживання готової продукції цієї галузі лідирують США, Китай, Німеччина, Республіка Корея.

Виробництво промислових роботів - нова підгалузь у складі верстатобудування - зростає досить високими темпами (10-15 % у рік). Найбільший попит на продукцію роботобудування мають автомобільна та електронна промисловості, а перше місце за їх виробництвом було і залишається за Японією.

Таблиця 6.3. Перша десятка країн за рівнем розвитку верстатобудування

Суднобудування - типова стара галузь, розвиток якої в другій половині XX ст. сильно залежав від економічної кон'юнктури і переживав періоди як відносного піднесення, так і різкого падіння обсягів виробництва.

У суднобудівній промисловості світу пік виробництва припадав на 60-ті і першу половину 70-х років XX ст. Найбільші обсяги виробництва спостерігались у 1975 р., коли на воду були спущені судна сумарною водотоннажністю в 35 млн бр.-рег. т. (Для порівняння: у 1950 р. - 3,5 млн, у 1960 р. - 8 млн, у 1970 р. - 22 млн.) Але потім ця галузь вступила в смугу кризи, зумовленої насамперед світовою енергетичною кризою і різким скороченням морських перевезень нафти. Вже в 1980 р. сумарна водотоннажність спущених на воду морських суден становила 14 млн бр.-рег. т, тобто всього за п'ять років воно скоротилося в 2,5 раза. У 1990 р. воно залишилося на рівні 15 млн бр.-рег. т і тільки потім почало поступово зростати, знову підвищившись до 20 млн бр.-рег. т. Одночасно відбулися кардинальні зрушення й у географії світового суднобудування.

До Другої світової війни головним ареалом розвитку цієї галузі була Західна Європа, в якій особливо вирізнялася Велика Британія, що мала світову першість у цій галузі з початку XIX ст. Перед Другою світовою війною вона тільки спускала на воду половину всього світового тоннажу морських суден. Значні потужності суднобудування мають й інші країни Західної Європи. У 1950 р.

до складу першої десятки суднобудівних країн входили (без СРСР): Велика Британія, США, Японія, Швеція, Нідерланди, ФРН, Франція, Данія, Італія, Бельгія. Але нині з цих країн у першій десятці залишилися лише Японія (з 1956 р. вона посіла перше місце), Німеччина, Данія, Італія, Нідерланди, тоді як Франція виявилася на 12-му місці, Норвегія - на 13-му, а Велика Британія - на 14-му місці. У 2000 р. на першу позицію в галузі вийшла Республіка Корея, яка ще наприкінці 1960-х років взагалі не виробляла морських суден.

Географічне поширення світового машинобудування багато в чому визначається співвідношенням між економічно розвиненими країнами і тими, що розвиваються. Оскільки ця галузь е одним із головних індикаторів науково-технічного прогресу, перевага перших країн над другими в ній особливо відчутна. Серед економічно розвинених країн Заходу виокремлюється невелика група держав (США, Японія, ФРН, Велика Британія), що володіють повною номенклатурою машинобудівного виробництва, частка якого в структурі обробної промисловості становить 35-38 %, а в експорті - 50 % і більше. Безпосередньо за цією групою йдуть країни (Франція, Італія, Іспанія, Канада, Республіка Корея) із менш повною структурою машинобудування і меншою часткою у структурі обробної промисловості (25-33 %). В окрему групу виділяють деякі малі країни Західної Європи (Швеція, Швейцарія, Нідерланди, Бельгія, Норвегія, Данія, Фінляндія, Австрія), в яких значний розвиток отримали окремі галузі машинобудування, орієнтовані насамперед на експорт. В інших державах машинобудування менш розвинуте, а імпорт переважає над експортом.

Незважаючи на відставання країн, що розвиваються, останнім часом і в їх машинобудуванні помітний певний прогрес. Але він стосується лише порівняно невеликої кількості країн - Бразилії, Індії, Мексики, Аргентини, нових індустріальних країн Азії. Усі вони мають досить кваліфіковану й водночас дешеву робочу силу. Водночас потрібно враховувати і те, що в багатьох із них машинобудування значною мірою перебуває під контролем іноземного капіталу та капіталу ТНК і працює на ринки розвинених країн. У більшості країн, що розвиваються, машинобудування представлене збірними і ремонтними підприємствами, філіями великих заводів, що співпрацюють з центром на рівні предметної або подетальної спеціалізації. Проте, за деякими оцінками, частка країн, що розвиваються, у світовому експорті машин і устаткування також поступово зростає.

У результаті доцільно виділити три головні машинобудівні регіони світу:

1) регіон Північної Америки, до складу якого входять США, Канада і Мексика, яка інтегрується з ними в рамках НАФТА. Він дає понад ЗО % усієї світової продукції машинобудування; відрізняється особливо широкою номенклатурою виробництва і високою якістю продукції, експортною орієнтованістю, але водночас і значною залежністю від імпорту. Завдяки Сполученим Штатам для цього регіону характерна надто велика частка у світовому виробництві таких галузей, як АРКП, електроніка, автомобілебудування;