Розділ «6.4. Машинобудування»

2) регіон Західної Європи. За обсягами виробництва він приблизно дорівнює Північній Америці і фактично поділяє з нею перше-друге місця. Безперечним лідером в Європі є Німеччина, потім - Франція, Велика Британія, Італія, Іспанія, які спеціалізуються насамперед на масових видах машинобудування, включаючи верстато-, автомобілебудування та ін. Частка машинобудівної продукції в експорті найзначніша у Німеччини. Але за експортом машин і устаткування у розрахунку на душу населення перше місце не тільки в регіоні, а й у світі посідає Швейцарія;

3) регіон, що охоплює країни Східної та Південно Східної Азії. На нього припадає понад 1/5 світового машинобудування. Лідирує в ньому Японія, що за темпами зростання цієї галузі випередила і США, і Західну Європу. Ще в середині 1950-х років за вартістю машинобудівної продукції Японія перебувала на рівні Італії, але до середини 1960-х років досягла рівня ФРН і Великої Британії, а в середині 1970-х років набагато його перевершила. На сьогодні за загальними обсягами машинобудування ця країна поступається місцем лише США приблизно вдвічі, але за окремими його видами випереджає і США. Частка машинобудування в експорті Японії найбільша у світі (2/3). Крім Японії, до складу регіону правомірно включити такі нові індустріальні країни, як Республіка Корея, Сінгапур, а також Китай.

Зауважимо, що четвертий машинобудівний регіон світу утворюють Росія і країни СНД, що відрізняються великим обсягом виробництва машин і устаткування, але відстають за рівнем розвитку наукомістких галузей.

Вважають, що автомобілебудування, яке виникло наприкінці XIX ст., належить до нових галузей промисловості. Але серед цієї групи галузей воно продовжує відігравати особливу роль. За масштабами впливу на світове господарство протягом усього XX ст. автомобілебудування поступається тільки нафтовій промисловості.

Автомобільна промисловість - головна складова транспортного машинобудування. Більше того, у багатьох розвинених країнах вона забезпечує від 5 до 10 % усього виробництва ВНП. Але значення її виходить за межі транспортної підгалузі. Не дивно, що протягом XX ст. світове виробництво автомобілів постійно зростало. Перед Другою світовою війною у світі випускалося приблизно 4 млн автомобілів у рік, у 1950 р. їх виробництво перевищило 10 млн, на початку 60-х випускали вже 20 млн, у 1970 р. - 30, у 1980 р, - 40, у середині 90-х років - 50 млн, потім - ще більше. З цієї кількості майже 4/5 припадає на легкові автомобілі, інше - на вантажні та автобуси.

Основною тенденцією географічних зрушень у світовій автомобільній промисловості протягом XX ст. було її поширення на значну кількість країн і регіонів. Ще в 1950 р. у цій галузі майже цілком панували США (83 % світового виробництва), а 14 % припадало на Західну Європу, але потім почався перехід від моноцентричної територіальної моделі до поліцентричної. У1970 р. частка Західної Європи у світовому виробництві легкових автомобілів збільшилася до 46%, а Північної Америки - зменшилася до 32 %, почалося також формування третього світового центру автомобілебудування в Японії (13 %). У 1980-ті роки становлення і зміцнення цих трьох провідних центрів в основному завершилося: у 1990 р. Західна Європа виготовляла близько 40 % усіх легкових автомобілів, Японія - майже 30 % і Північна Америка - 20 %, тоді як на всі інші регіони і країни (СРСР, Східна Європа, Республіка Корея, Бразилія та ін.) припадало тільки 10 % їх світового випуску.

Для 1990-х років було характерним подальше просторове "розтікання" автомобільної промисловості, що насамперед властиво Латинській Америці та Азії. Наприкінці 1990-х автомобільні та автоскладальні заводи розміщувалися вже в дев'ятьох країнах Латинської Америки: у Бразилії, Аргентині, Мексиці, Венесуелі, Колумбії, Еквадорі, Чилі, Уругваї та Перу. З країн Азії, крім Японії, найшвидшими темпами ця галузь розвивалася в Республіці Корея і Китаї, але вона поширилась також у Туреччині, Індії, Малайзії.

Відповідні зміни почали відбуватися й у складі першої десятки країв з виробництва автомобілів. Ще в 1970 р. до неї належали США, Японія, країни Західної Європи, Канада, Австралія і СРСР, у 1990 р. десяту позицію посіла Республіка Корея. До кінця 1990-х років. Республіка Корея піднялася ще на кілька сходинок, а Бразилія і Китай також увійшли до складу провідних країн-виробників, причому Бразилія - у першу десятку (табл. 6.4).

Таблиця 6.4. Перша десятка країн з виробництва автомобілів

Крім того, понад 1 млн автомобілів випускають також Мексика (1,65 млн) і Росія (1,2 млн). В інших країнах їх виготовляють не більше 300-400 тис. у рік. Особливо слід звернути увагу на сильний спад автомобілебудування в країнах Східної Європи (Болгарія, Чехія, Югославія, Словенія) і СНД (Білорусь, Україна). Згідно з прогнозами, у 2015 р. частка восьми провідних західних держав у світовому виробництві автомобілів може зменшитися до 60 %.

До найбільших автомобільних корпорацій світу належать американські "Дженерал моторе" і "Форд моторе", японські "Тойота", "Ніссан", "Хонда", німецький "Фольксваген", германо-американська "Даймлер Крайслер", італійський "Фіат", французькі "Рено" і "Пежо-Сітроен".

Саме ці корпорації, а також південнокорейська "Деу" мають основні потужності автомобілебудування в країнах Латинської Америки та Азії. У Бразилії, наприклад, обсяг продажу контролюють автомобільні ТНК "Фольксваген-ду-Бразіл", "Фіат-ду-Бразіл", "Дженерал моторс-ду-Бразіл", "Форд моторе", "Даймлер-Бенц", "Тойота", а в Аргентині до них додаються "Даймлер Крайслер" і "Рено". У другій половині 1990-х років боротьба за переділ світового автомобільного ринку ще більш загострилася. Вона торкнулася і країн СНД, у межах яких створили свої численні філії "Форд моторе", "Рено", "Шевроле", "Опель", "Деу" та інші іноземні автомобільні компанії.

Електронну промисловість часто називають дітищем НТР* І це справді так. Спочатку вона виникла в надрах електротехніки (радіотехніки), але потім фактично відокремилася від неї, перетворившись у самостійну галузь. Як типова новітня галузь, електроніка розвивається прискореними темпами і в результаті за вартістю кінцевої продукції (понад 1,6 трлн дол. США) уже набагато випередила і нафтову, і автомобільну, і навіть хімічну промисловості, посівши перше місце. При цьому електроніка тримає першість не тільки за кількісними, а й за якісними показниками, залишаючись найбільш наукомісткою та інноваційною галуззю сучасного виробництва, що багато в чому визначає головні напрями світового науково-технічного розвитку.

У галузевій структурі електроніки прийнято визначати чотири головні групи виробництві

1) виробництво електронних засобів обробки інформації;

2) виробництво засобів зв'язку;

3) виробництво побутової апаратури;

4) виробництво електронних компонентів.

У виробництві електронних засобів обробки інформації важливе значення має випуск комп'ютерів, який фактично розпочався після Другої світової війни в США, що і донині залишаються лідером у виробництві багатьох видів ЕОМ і комплектуючих виробів. Ще в середині 1990-х років виробництво ЕОМ у цій країні за вартістю перевищило 100 млрд дол. Серед сотень комп'ютерних фірм США особливе місце займає IBM - International Business Machines ("IBM" - "Інтернешнл Бізнес Машінз"), що дає понад половину всієї комп'ютерної продукції світу. Друге місце займає Японія (60 млрд дол. СПІА), де також випускають усі основні види ЕОМ. Японія з'явилася на світовому комп'ютерному ринку пізніше, тільки в 1970-х, але, зробивши технологічний прорив (і обігнавши Західну Європу), вона помітно наблизилася до США. За обсягами продажу комп'ютерів японська фірма "Фуцзіцу" поступається лише "ІБМ". На третьому місці (25 млрд дол.) перебуває Західна Європа, де комп'ютерне виробництво зосереджене в основному в чотирьох провідних країнах регіону. Ще один великий район виробництва електронних засобів обробки інформації охоплює нові індустріальні країни Азії. Однак вважається, що комп'ютери "білого" складання за якістю ліпші, ніж комп'ютери "жовтого" складання, і призначені вони для більш заможного і вимогливого споживача.

В останні два десятиліття високими темпами зростання характеризується виробництво персональних комп'ютерів. Вони з'явилися в США тільки в 1975 р., але дуже швидко поширилися у побуті та сфері бізнесу, сприяючи в тому числі створенню автоматизованих робочих місць. Потім масовий випуск був організований також у Японії, нових індустріальних країнах Азії, у Західній Європі, Китаї. Нині їх щорічно випускають понад 100 млн.