TextBook Одного дня після заняття з англійської місіс Кертс попросила мене залишитись.
У неї були неймовірні ноги і вона дещо шепелявила, а саме ці ноги й шепелявість заводили мене. Їй було десь 32, вона мала стиль і культуру, але, як і решта, вона була сраною лібералкою, що не додавало їй оригінальності чи опозиційності, а робило лиш іще однією прихильницею Френкі Рузвельта. Насправді мені подобався Френкі, особливо через його програму для бідних під час Депресії. У нього також був стиль, не думаю, що йому було хоч якесь діло до бідних, та він був гарним актором, мав чудовий голос і хтось писав йому прекрасні промови. Але ми були потрібні йому для війни. Це б внесло його до підручників з історії. Військові президенти мали більше влади й на них витрачали більше сторінок. Місіс Кертіс була вилитим Френкі, правда з кращими ногами. У бідолашного Френкі не було ніг, та він мав неймовірний мозок. У якійсь іншій країні з нього вийшов би хороший диктатор.
Коли останній студент вийшов з аудиторії, я підійшов до столу місіс Кертіс. Вона посміхнулася мені. Я вже давно витріщався на її ноги і вона це знала. Вона знала, чого я хотів, та їй не було чого мене вчити. Наскільки я пам’ятаю, вона сказала тільки одну річ. Очевидно, це була не її думка. Та вона мені сподобалась:
«Не можна переоцінити дурість натовпу.»
«Містере Чінаскі,» вона поглянула на мене, «у нас є деякі студенти, котрі думають, що розумніші за інших.»
«Так?»
«Містер Фелтон є нашим найрозумнішим студентом.»
«ОК.»
«Що вас турбує?»
«Що?»
«Ну, є ж щось… що турбує вас.»
«Можливо.»
«Це ж ваш останній семестр, чи не так?»
«А ви звідки знаєте?»
Я кинув прощальний погляд на ці ноги. Я давно вже вирішив, що кампус був просто місцем для втечі. Були навіть такі, що лишалися там назавжди. Коледж огортав тебе якоюсь м’якістю. Там ніколи не казали, що чекає на тебе в реальному світі. Вони напихали тебе теорією й жодним словом не обмовляли про те, наскільки твердими бувають тротуари. Освіта в коледжі могла знівечити особистіть на все життя. Книги розм’якшували тебе. Коли ти відкладав їх убік і дійсно йшов звідти, варто було знати те, чого вони ніколи не казали. Я вирішив піти після того семестру, завсинути зі Смердючкою і компанією, можливо познайомитись із кимось, у кого б вистачило духу пограбувати винний магазин, або, ще краще, банк.
«Я знала, що ви збираєтесь закінчити,» сказала вона м’яко.
«’Почати’ більш підходяще слово.»
«Скоро буде війна. Ви читали ‘Моряка із Бремена’?[31] »
«Ці всі приколи з ‘Нью-Йоркера’ не діють на мене.»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сендвіч із шинкою» автора Чарльз Буковскі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „57“ на сторінці 1. Приємного читання.