TextBook «Для того, аби зрозуміти, що відбувається сьогодні, треба читати подібні речі.»
«Я так не думаю.»
«Ви ж просто бунтуєте проти всього. Як ви збираєтесь виживати?»
«Не знаю. Я просто вже дійсно стомився.»
Місіс Кертіс на довго затримала погля на столі. Потім знову поглянула на мене.
«Як не сьогодні, то завтра ми також втягнемось у війну. Ви підете?»
«Мені байдуже. Може й так, а може й ні.»
«З вас би вийшов хороший моряк.»
Я посміхнувся, подумавши про те, як добре було б стати моряком, потім відразу ж відкинув цю ідею.
«Ящо залишитесь іще на семестр,» сказала вона, «отримаєете усе, що забажаєте.»
Вона поглянула на мене і я відразу ж зрозумів, що вона мала на увазі, а вона знала, що я це розумію.
«Ні,» відповів я, «я йду.»
Я пішов до дверей. Біля виходу я зупинився, розвернувся і злегка кивнув на прощання. Вийшовши надвір, я пішов уздовж алеї. Усюди, так принаймні здавалося, були хлопці з дівчатами в парах. Місіс Кертіс сиділа в класі сама, поки я віддалявся. А яким же ж тріумфом це могло стати. Цілувати ці шепеляві губи, змушувати ці ноги розсовуватись у той час, як Гітлер пожирає Європу і вже позиркує на Лондон.
Через деякий час я підійшов до спортзалу. Я збирався забрати речі з шафки. Годі з мене вправ. Всі завжди говорили про чудовий, чистий запах свіжого поту. Вони шукали цьому виправдання. Вони ніколи не говорили про чудовий, чистий запах свіжого гівна. Ніщо не могло зрівнятися з хорошим пивний лайном – маю на увазі після того, як ввечері до цього вип’єш двадцять-двадцять п’ять пив. Аромати того гівна розходилися навкруги й ширяли в повітрі ще добрі півтори години. Це нагадувало меніпро те, що я ще жививй.
Я підійшов до шафки, відчинив її й викинув свій спортивний костюм і взуття у смітник. Туди ж дві порожні пляшки з-під вина. Щасти тому, хто буде власником цієї шафки після мене. Можливо, він стане мером Бойсе, Айдахо. Я також викинув і свій замок. Мені ніколи не подобалась комбінація на ньому: 1, 2, 1, 1, 2. Не дуже розумно. Адреса будинку моїх батьків була 2122. Все навколо було мінімалістичним. У ROTC я чув лише 1,2, 3, 4; 1,2, 3, 4. Можливо колись я й дійду до 5.
Я вийшов із залу й кинув погляд на поле. Там саме грали у футбол. Я обійшов майданчик.
Раптом я почув глос Лисого: «Агов, Хенку!»
Я повернувся і побачив його на трибунах разом із монті Болардом. У Болардові не було нічого такого. Найкращою його рисою було те, що він ніколи не говорив, аж поки йому не задавали питання. Я ніколи нічого у нього не питав. Він просто дивився на життя з-під свого брудного жовтявого волосся і мріяв стати біологом.
Я помахав їм і продовжив свій шлях.
«Підійди-но сюди, Хенку!» гукнув Лисий. «Це важливо.»
Сторінки
В нашій електронній бібліотеці ви можете безкоштовно і без реєстрації прочитати «Сендвіч із шинкою» автора Чарльз Буковскі на телефоні, Android, iPhone, iPads. Зараз ви знаходитесь в розділі „57“ на сторінці 2. Приємного читання.