Розділ 11

Дивне і малозрозуміле відбувалося в шатрі у мага. Ескалар перемінився. Запропонував гарячого запашного напою, пригостив солодощами. Я ласо наминав, але все ще з осторогою зиркав на ілюзіоніста. Але тепер привітний і дружелюбний чоловік більше не вселяв страху. Навпаки, зацікавлено розпитував.

Хоч як мило поводився маг, я розповідав неохоче. Розказав лише про піратів, про діда, не згадуючи Воїнів Шаку і про те, що мандрую до Шанталії. Ескалар уважно слухав, пильно вдивляючись в риси обличчя. Від цього ставало незатишно. Але маг не зважав на збентеженість, продовжував розглядати:

— А ти впевнений, Айхо, що батьки померли?

Вкотре здивувавшись дивному запитанню незнайомця, я ніяково відповів:

— Дідусь сказав, що вони загинули від епідемії страшної хвороби одразу після мого народження.

— Зрозуміло, — сумно протягнув маг. — І ти їх зовсім не пам’ятаєш?

— Ні.

— А скільки маєш років?

— Чотирнадцять.

— Чотирнадцять… — задумливо повторив Ескалар. — А як звати діда?

— Радо! — лише встигав відповідати я.

Дивний незнайомець знизав плечима, і дуже обережно, немов боявся відповіді, запитав:

— А як звали… батьків?

— Айсолара й Сохломир.

— Не може бути… — Ескалар схвильовано бухнувся на стілець.

Раптом шатро розчахнулося, безцеремонно ввірвався охоронець Ракун-Саро:

— Айхо, негайно до капітана!

Від несподіванки я аж підскочив.

— Ну чого розсівся, не чуєш чи що?