Розділ «33»

У цілковитій темряві пролунав телефонний дзвінок. Ну, хто ще може дзвонити в такий час?

— Валеріє? — почувся невпевнений жіночий голос у трубці.

— Так. А з ким я розмовляю?

— Не так важливо, з ким ти розмовляєш!!! Важливо, з ким я говорю! Це все ти, гадино! Якби ти не втрутилася, він був би вже моїм! Розумієш! Моїм!!! — голос перетворився на вереск і схлипування.

А ось такий поворот подій мені вже був зовсім неприємний і незрозумілий. Усіх закоханих жінок я виявила, викрила, з усіма поговорила (хто залишився живий, звичайно), все з'ясувала… Чи не все?

— Дівчино, заспокойтеся… Запевняю, ви помиляєтеся, — спробувала я вставити кілька слів.

— Я не можу помилятися. Який мужик купуватиме плаття жінці, яка його не цікавить? До того ж, він не тягатиме її за собою! Ще нахабства набралася й до мене в магазин прийшла! Зумисне, мабуть, щоб похвалитися. Теж мені, слідчий поганий!

Тепер мені стало зрозуміло, хто ця порушниця нічного спокою.

— Юліє? Це ти? — проте, трохи невпевнено запитала я.

— Так, я, а що, не ясно? — злобливо відповіли в трубці.

— Відверто кажучи, ні. Може, зустрінемося й поговоримо? Наприклад, завтра? — обережно запропонувала я.

— Сьогодні, — твердо промовила вона.

Сперечатись я не стала і, домовившись про зустріч, виповзла з теплого ліжечка.

Тихенько зібралась і навшпиньки прокралася до дверей.

Юля сиділа в прокуреному барі й пила невизначеного кольору спиртне з келиха.

— Що, задоволена? — накинулася вона на мене, забувши сказати «Привіт».

— То в чому ти мене звинувачуєш? — моєму терпінню повільно наставав кінець. — Ти можеш пояснити виразно й по порядку?!

— Чого ти дурненьку вдаєш? Можна подумати, нічого не знаєш… Навіщо тоді всі ці розпитування? Адже ти завжди все знала, а до мене тоді прийшла, щоб перевірити. Що, хіба не так?

— Ні. Давай-но мені все розповідай, а потім, може, я розвію твої сумніви… — спробувала я вгамувати ці бурхливі пристрасті.