Розділ «33»

Усе почалося тоді, коли Юля прийшла працювати в компанію Олексія Никифоровича. Вона, що досі не знала мук першої любові, в нього закохалася й не могла нічого вдіяти зі своїми почуттями. Ловила кожне його слово, контролювала кожен крок, прислухалася до кожного телефонного дзвінка. Усе, що стосувалося цієї людини, було їй небайдуже. Вона зробила його своїм кумиром, таємно сподіваючись колись посісти місце коханки, а потім і дружини… Юля чекала свого часу.

І, як тоді здавалось, дочекалася…

Коли дружина Олексія Никифоровича запропонувала гроші за компромат на чоловіка й повідомила про бажання розлучитися, Юля зрозуміла, що це її шанс. Вона була впевнена, що коли Олексій Никифорович стане вільним, можливості привернути його увагу значно збільшаться. Тим паче, тепер, як вважала, Юля, в неї розв'язані руки й на прохання жінки вона зможе слухати його телефонні розмови (до цього сміливості на шпигування їй бракувало).

Заради можливості дізнатися, що Олексій Никифорович скоро стане вільним, Юля навіть позичила в свого товариша фотоапарат і примудрилася сфотографувати коханців, які пристрасно цілувалися.

Вона вбила двох зайців одразу, отримала впевненість у зростанні шансів щодо Олексія Никифоровича та гроші…

— Але ж і після цього ти підслуховувала його телефонні розмови… Хіба не так? — не збрехала ж бухгалтерка Віра Іванівна. Хоча на той час її розповідь я прийняла за звичайні плітки.

Юля зупинила офіціанта, замовила чергову порцію мартіні й нахабно глянула мені у вічі:

— Так, слухала й не збираюся цього приховувати. Я мала на це право. Я його любила. Хіба ти розумієш, адже ти гналася за його грішми, та й не тільки ти, а я… я — це зовсім інша річ.

— Кого ти маєш на увазі, коли кажеш «не тільки ти»? Твою подругу Лілю? — зацікавилась я.

— Яка вона мені на хрін подруга! — брутально вилаялась Юля, перехиливши чергову порцію спиртного до рота. — Вона знала, що я люблю його, і все-таки в неї вистачило нахабства з’явитися до нас у офіс нібито з цікавості, щоб глянути на предмет моєї пристрасті, а насправді… Сучка! — від злості дівчина вдарила кулаком по столі. — Я не сумнівалася, що ця змія стане черговою… Адже в нього завжди було багато таких, як вона, бажаючих поживиться за рахунок чоловіка. Я звільнилася! І скажу відверто, — язик у дівчини через алкоголь починав заплітатися, — мені треба було це зробити раніше, після того, як дізналася про загибель партнера Олексія Никифоровича, Влада Заболотного. Адже я знала, хто доклав до цього рук і навчив Лану попсувати гальма в його машині! Це він привів її до такої думки. Розумієш, він! І навіть після цього я нічого не могла з собою вдіяти. Не могла не бачити, не чути його. Ще раніше, відразу після смерті партнера (до речі, в нас про це не знав ніхто, з якоїсь причини Олексій Никифорович дуже ретельно приховував їхню співпрацю), я взяла документи на фірму «Автодім», які Олексій Никифорович завжди ховав у сейфі. Не буду брехати, зробила я це з наміром. Бо в цієї гадини ще вистачало нахабства прибігти до мене за порадою. Ти уявляєш!!! Вона запитала в мене, як швидше його спокусити й оженити на собі! Сучка! — Юля перервалася й знову махнула офіціантові.

— І я їй порадила, — зло посміхнулася вона. — Порадила взяти його шантажем… Сказати Олексієві Никифоровичу про те, що вона знає дуже серйозну таємницю й навіть має докази його причетності до деяких неприємних подій.

Уявляєш? Ця дурепа так йому й виклала. Я навіть не сумнівалася, що він не зробить спроби відразу розстатися з Лілею, але…. Їй у обличчя вилили кислоту.

— Юлю, а ти часом не пам’ятаєш, коли це сталося?

— Двадцятого лютого. Цього дня я влаштувалася на роботу й сталося таке… — дівчина заридала. — Але ж я була впевнена, що це він, і не хотіла ризикувати ще й своїм життям. Я прийшла до матері Лілі й залишила ці документи в неї на столі… — розмазуючи сльози по щоках, не вгавала дівчина.

Цілком правильно, я навіть знаю, що Олексій Никифорович їх забрав. Він теж приходив до матері Лілі, нібито щоб запропонувати свою допомогу. Звичайно, заради важливих паперів і не такі гроші заплатиш, аби безболісно їх повернути. Насправді він шукав свої документи, адже був упевнений, що вони в Лілі, і, звичайно, їх знайшов. Щоправда, до висновку, що зловмисником був Олексій Никифорович я дійшла іншим шляхом, за допомогою ґудзиків. Але тепер знаю, чому він це зробив.

— Чорт! — підвищила голос Юля. — Я навіть після цього його любила! Знала, що це він і… нічого не могла з собою вдіяти.

— І тому на ходу придумала якогось хлопця, який виходив із палати в Лілі? І оббрехала безневинну людину…

— Зауваж, ти сама його оббрехала. Адже була впевнена, що це той молодий чоловік на фото. Ти хотіла почути позитивну відповідь. А я тобі лише сказала, що він схожий. Хтозна, може, я помилялася. А ти… Ти всьому повірила…

— Так, твоя правда. Мушу визнати, що мені справді хотілося так думати, — власні помилки теж треба вміти визнавати… — Тоді, якщо логічно припустити, що комусь була потрібна смерть Лілі, цим кимось міг бути тільки… Але язик у Юлі розв'язався остаточно, тому мою думку вона висловила за мене:

— Я обдурила тебе, коли сказала, що бачила невисокого симпатичного хлопця. Насправді це був Олексій Никифорович. Це він допоміг їй вистрибнути з вікна. Того дня в лікарні Ліля мені сказала, що не зупиниться ні перед чим, і якщо вже їй мають зробити операцію, а Олексій її оплачує, то, безперечно, в неї є всі шанси. Я думаю, йому це все набридло… Тим паче, вона намагалася шантажувати, а він не з тих, хто це терпітиме. Розумієш… А ще в мене знову з'явився шанс бути з ним.