Розділ «28»

У гуртожиток я пішла наступного дня. Ниточки, що відшукались, повільно рвалися просто на очах. І хто, як не найкращі подруги, зможе відкрити мені завісу перед минулим Лєни? З такими думками йшла я в гуртожиток.

Мій прихід, здавалося, нікого не здивував. Галина — а саме так звали жалісливу подругу Лєни — відразу почала клопотатися біля столу, витягаючи нехитрі припаси: тарілочку з варенням і хліб з маслом. Вона довго охкала над великою коробкою цукерок, що її я завчасно купила, збираючись у гості.

За чаєм розмова майже відразу пішла про Лєну. Галина, розповідаючи про подругу, втирала мимовільні сльози.

— Я ж прожила рік пліч-о-пліч у гуртожитку з нею, а нічогісінько й не знала. З ким вона жила, хто батьки, чи є родичі? Лєна ніколи не їздила до родичів і не тягала, як більшість із нас, клунків із дому. Вона ледве зводила кінці з кінцями на свою крихітну зарплату медсестри й не скаржилася на життя. Ми ж із Віркою привеземо, було, пиріжків від мам, завжди з Лєночкою поділимося. Жаліли її. А вона горда була, ще й брати соромилася. А коли їй хтось, бувало, шоколадку за уколи дасть, ніколи сама не з’їсть — усе на трьох ділила. Така добра душа була й порядна… Вона навіть гуляти нікуди не ходила… Ми вже так намагалися витягти її ввечері на вулицю, а вона ніяк. Ви, мовляв, ідіть, а мені й тут добре. Візьме книжку й читає… Коли вона в лікарні познайомилася з Олексієм — Лєночку впізнати не можна було. Вся аж розквітла, почала користуватися косметикою, навіть свій білий халатик, у якому ходила на роботі, прала й прасувала щодня, щоб вигляд мати ідеальний.

Коли ж Лєна призналася, що виходить заміж, ми не могли за неї нарадітися. Не секрет, що кожна дівчина мріє про принца на білому коні, тільки трапляються такі принци раз на століття, а всі інші… Та яке з них пуття! То алкаш, як у Вірки, то ледар, то забіяка… Словом, не будемо про погане. А Олексій був справжнім принцом, дуже галантно залицявся до Лєночки. Єдине, що її турбувало, то це те, що він так швидко їй освідчився, після місячного знайомства. Але ми її запевнили, що не варто звертати уваги на такі дрібниці, напевно, він зрозумів, що Лєна дуже порядна, ось і поспішав із одруженням, боявся, щоб хтось не перехопив таку гарну дівчину.

Весілля було розкішне, на наречених не можна було намилуватися. Олексій замовив для Лєни чудову сукню, навіть туфлі їй привезли на замовлення (у «Дитячому світі» не продають взуття для наречених).

— А до чого тут «Дитячий світ»? — перебила я.

— Як до чого? У Лєночки була, можна сказати, дитяча нога, тридцять четвертий розмір, і вона ніде не могла підібрати собі взуття. А дорогих магазинів, де можна замовити маленькі туфлі, не могла собі дозволити. Її зарплати вистачало хіба що на підбори. Вона й одяг частенько в «Дитячому світі» купувала. Та я вам зараз покажу фотографію…

Галина заметушилася, знайшла і простягла мені фото. З фотокартки на мене дивилися три подруги: Галина, Віра й Лєна.

Вона справді була мініатюрна, напевно, все-таки сімейне життя чи гроші вплинули на жінку, бо ту Лєну, яку знала я, ця нагадувала лише рисами обличчя. Ще раз, уважно вдивившись у худеньке, але дуже симпатичне личко Лєни, я віддала фотографію.

— Час змінює людей, — подумала вголос.

— Так, ваша правда, — сказала Галина. — Подругу він теж змінив. Я навіть на похороні не могла повірити, що Лєна могла такою стати, хоча… Ми давненько вже не зустрічалися.

— А що, після весілля ви не спілкувалися?

— Чому? Спілкувалися… Спочатку Лєна забігала до нас у гості, щоправда, ненадовго, але все одно приємно. Завжди приносила дорогі цукерки, навіть гроші намагалася залишати, але я категорично відмовилася! Що ми, жебрачки якісь? — гордо підняла голову Галина. — Ну, а потім це почало траплятися дедалі рідше. Олексій заборонив їй працювати, вимагав, щоб сиділа вдома й нікуди не ходила без нього, але я зрозуміла, що він не дуже підтримував нашу дружбу, от Лєна й не хотіла його гнівати. Хоча… відверто кажучи, спочатку ми з Вірою думали, що подруга запишалася, що гроші почали її псувати, але потім стався один випадок, і ми зрозуміли, що помилялися.

Одного разу Лєночка прийшла до мене вся в сльозах. Вона довго не могла заспокоїтися, а я мовчки чекала. У таких ситуаціях із людини не можна витягати по слову, захоче — сама розповість, а ні, то ні. Але Лєну мовби прорвало. За весь час, що ми знали одна одну, вона ніколи стільки не говорила…

Виявляється, свого часу вона й не думала про переїзд у велике місто. Вони жили з батьками в передмісті. Жили не пишно, тому Лєна ніколи не розкошувала й звикла до скромного життя. Потрібно ще зважити на її спокійну та покладливу вдачу. Наприклад, коли батьки не могли їй купити щось новеньке, вона мовчки доношувала речі старшої на рік сестри Лани. Зазвичай усе найкраще дістається молодшим, а тут було зовсім навпаки. Тому вона вигадувала щось новеньке з поношених сестриних суконь, які теж частенько поверталися до Лани назад, бо тій навіть власні недоноски, перероблені руками сестри, здавалися значно кращими за новий одяг. Старша заздрила молодшій у всьому. Її неприборкані заздрощі нагадувала хворобу й часом переходила всі межі. Нерідко бідолашній Лєні здавалося, що вони не сестри взагалі. Зовсім зле стало, коли померли батьки, спочатку мати, а за півроку й батько, який не міг пережити смерті дружини. На той час Лєна скінчила медучилище й повернулася назад у село, бо так наполягала сестра. Вона зі своєю покірливою вдачею обробляла город, виконувала значну частину домашньої роботи, стараючись щосили. Напевно, як у казці, саме таким Попелюшкам щастя має посміхнутися. І Лєні пощастило, вона познайомилася з дуже гарним і порядним хлопцем.

Дівчина бігала на перші в житті побачення й не могла повірити своєму щастю. А поруч її сестра зовсім не раділа й не хотіла радіти такому успіхові молодшої. А коли Лана дізналася, що Влад (так звали шанувальника Лєни) доволі забезпечений і має великі перспективи, то вона зовсім занепокоїлась і… вирішила діяти. Лана просто почала загравати з молодим чоловіком за спиною в сестри. Як їй вдалося зацікавити Влада — ніхто не знає, але факт залишається фактом.

Дівчина, на відміну від сестри, швиденько почала «кувати залізо, поки гаряче» і вже за місяць милувалася штампом у паспорті, в графі «сімейний стан». Навряд чи Лана любила свого чоловіка, швидше за все, вона любила його гроші.

Сказати, що Лєна була шокована зрадою коханої людини й сестри, — нічого не сказати взагалі. Але вона спробувала налагодити своє життя — переїхала в місто. Дівчина швидко знайшла роботу медсестри в лікарні, влаштувалася жити в гуртожиток, де її доля звела з Галею і Вірою. І, мабуть, доля знову не змогла спокійно пройти повз мужню дівчину, бо познайомила її з Олексієм. Нове почуття, що з'явилося в неї, не було вже таким сильним і полум'яним, але Олексій їй подобався, до того ж, вона намагалася вибити «клин клином», і коли він запропонував їй руку й серце — погодилася.