Розділ «3.4. Логічні форми міркувань та операції над ними»

Наукова індукція - логічний метод теоретичного узагальнення емпіричних досліджень (результатів наукових спостережень і експериментів над певними предметами, явищами, процесами), на підставі чого вчені виявляють певні закономірності функціонування та розвитку природних і соціальних систем, формулюють наукові закони (про наукову індукцію та методи встановлення причинно-наслідкових зв'язків (див. 6.1).

Логічні помилки в індуктивних умовиводах виникають унаслідок порушення правил логічного узагальнення фактичних даних.

"Поспішне узагальнення" (fallacia fictae universalitatis) - логічна помилка в індуктивних умовиводах, яка виникає, коли ознаки, притаманні окремим елементам певного класу А, переносять на весь клас А. Скажімо, на підставі спостереження окремих негативних випадків (п'янство, шахрайство, порушення правил суспільного життя і под.), що допускають окремі індивіди в соціальній сфері (побуті, сім'ї, навчанні, трудовій діяльності та ін.), робиться висновок про весь клас людей ("Усі люди п'ють"; "Усі - шахраї"; "Усі порушують правила"...).

"Після цього, отже, з причини цього" (post hoc ergo propter hos) - логічна помилка в індуктивних умовиводах, коли змішують причинно-наслідкові зв'язки між явищами з часовою послідовністю між ними, тобто коли явище В слідує в часовому вимірі за явищем А, то явище А визначають як причину явища В.

Жартівливий приклад такої помилки наводить чеський письменник Я. Гашек. "Одного разу з'явилася на сонці пляма, в той же час мене побили в трактирі "У Банзетів". З тих пір перед тим як кудись піти, я дивлюся у газету, чи не з'явилася знову якась пляма. Якщо з'являється пляма - "прощаюся, ангеле мій, з тобою", нікуди не ходжу і перечікую" ("Пригоди бравого солдата Швейка").

Прикладом помилки "Після цього, отже, з причини цього" є народна прикмета: "Зустрінем зранку чорного кота, вдень трапиться нещастя".

Єдність дедукції й індукції.

Ці поняття в мисленневій діяльності людей перебувають у єдності, й у реальному процесі міркувань індивідів не існують один без одного. В абстрактному смислі дедукцію можна розглядати як узагальнену до рівня загального знання індукцію, а індукцію як наведення сукупності знання на підставі спостережувальних фактів до рівня дедукції, коли, не звертаючись до чуттєвого досвіду, можна екстраполювати загальне знання до різних напрямів пізнання.

У розумовій діяльності людини, суб'єкта пізнання та практичних дій, дедукція постає як рух міркувань на підставі загального теоретичного знання, що людина засвоїла у процесі навчання, фахової освіти та ін. Це загальне знання вона активізує і логічно зв'язує з одиничним, коли спостерігає в реальному світі окремі явища, процеси, дії та події, котрі відбуваються внаслідок цих дій (факти життя), і в свою чергу, на підставі власного спостереження фактів, доходить висновків, які набувають форми узагальненого знання.

Отже, вміти засвоєне загальне (теоретичне) знання використовувати до одиничних фактів і робити теоретичне узагальнення (висновки) на підставі спостережувальних фактів, - це сутність дедуктивного й індуктивного методів у їх єдності.

Умовивід за аналогією (аналогія) - умовивід, в якому на підставі встановлення схожості (за відокремленими ознаками) певних предметів а і b або класу предметів А і В, робиться висновок, що ознака Р9 притаманна окремому предмету а, може бути притаманна предмету Ь; ознака, притаманна класу А, може бути притаманна і класу В; на підставі встановлення схожості певних відношень між предметами а та о і предметами cid доходять висновку, що певне відношення між предметами а і Ь притаманне також предметам cid; певне відношення між класами А та В притаманне і класам С і D.

Розрізняють два види умовиводів за аналогією:

1. Умовивід за аналогією властивостей, який робиться на підставі встановлення подібності класів А і В із множинністю загальних ознак і припущення, що ознака Р, притаманна класу А, ймовірно, притаманна класу В.

Структура умовиводу за аналогією: засновки - висловлювання на зразок: клас А має множинність ознак Р (а, b, с,... d); клас В має ознаки Р, (а, Ь,... d); висновок - ймовірно, клас В має ознаку с.

Схема умовиводу за аналогією властивостей:

2. Умовивід за аналогією відношень робиться на підставі встановлення подібності відношення В, між класами А та В і класами С та Б і припущення, що відношення К2 між класами А та В, імовірно, притаманне класам С і И.

Схема умовиводу за аналогією відношень:

В умовиводах за аналогією висновок є ймовірнісним, що означає: з істинності засновків не випливає з необхідністю істинність висновку, а лише підтверджує його з певним ступенем імовірності в межах (0 > Р (В) < 1).

Залежно від ступеня підтвердження висновку зі засновків аналогія поділяється на строгу, нестрогу, хибну.

Строга аналогія - висновок роблять на підставі відокремлення суттєвих і необхідних ознак у класів А та В і перенесення таких ознак з класу А на клас В. Висновок за цією аналогією підтверджується за ступенем імовірності й дорівнює 1 (істинно).