Розділ «7.2. Суперечка та її теоретико-ігрова модель»

Ніколи не сперечайтеся з дурнем - збоку можуть і не побачити різниці.

Закон Мерфі

Суперечка - різновид дискурсу. її мета - виголошення й обговорення спірних питань, розгляд і пошук розв'язання певної проблеми. Це процес пошуку істини, аргументоване відстоювання свого погляду на ту чи іншу проблему і спростування протилежних думок.

З погляду теорії соціальної комунікації суперечка - особлива комунікація, виникнення якої зумовлено певними соціокультурними чинниками.

З логічного погляду суперечка починається тоді, коли учасники дискурсу обговорюють певне твердження, - спірне, неоднозначне за значенням істинності. Відповідно, виникають доводи - "за" і "проти". Зокрема:

1. Суб'єкти комунікацій висловлюють власні судження (думки, погляди), свою "правду", але немає об'єктивної істини. Ніхто не буде сперечатися з приводу твердження "Земля обертається навколо Сонця" або "Усі собаки гавкають". А ось "Існує справедливість у соціальному світі" або "Не існує справедливості у соціальному світі" - привід для суперечки. Оскільки у кожної людини може бути своя "правда", власна думка, то вона намагається її відстоювати, а інший співрозмовник буде відстоювати свою "правду", власну думку.

2. В процесі обміну думок виникає антиномія, - теза й антитеза, кожне з яких можна довести на істинність. Один співрозмовник доводить тезу А, інший, який не погоджується з цією тезою, - антитезу не-А. Наприклад, у наш час актуальна антиномія: "Генетично модифіковані продукти (ГМО) шкідливі для здоров'я людини" (Т) і "Генетично модифіковані продукти (ГМО) не шкідливі для здоров'я людини" (не-Т). Фахівці, обговорюючи проблеми ГМО, наводять аргументи для обґрунтування істинності цієї тези чи її антитези.

3. Окремі суб'єкти діють не в правовому або моральному полі (порушують закони права та моралі, правила суспільного життя). Ці суб'єкти починають виправдовуватися, а інші звинувачують їх у порушенні законів.

4. Деякі суб'єкти протиставляють себе іншим, відстоюючи власні інтереси, погляди, наміри, не звертаючи увагу на інтереси, думки, наміри інших.

5. Окремі суб'єкти дуже категоричні в міркуваннях, коли вважають, що лише вони мислять правильно, а інші ні (протилежну сторону це дратує).

6. Декотрі суб'єкти - "правдолюбці" й кажуть лише правду, а інші постійно брешуть, і ці "брехуни" намагаються навіяти іншим, що вони не брешуть.

Феномен суперечки вперше стали досліджувати давньогрецькі філософи. Саме в Давній Греції виникло вчення (теорія) про структуру, функції, різновиди, правила ведення суперечок й умови досягнення істини або згоди між її учасниками, яке отримало, як уже згадувалось, назву "еристика".

Специфіка суперечки відображена в термінах "полеміка", "дискусія", "дебати", "опонент", "пропонент", "противник" ("супротивник"), "метод ведення суперечок", "коректний прийом", "некоректний прийом" та ін.

Пропонент - учасник суперечки, який висуває певну тезу (предмет обговорення) і наводить власні аргументи. Інших учасників суперечки, котрі слухають пропонента, а потім згоджуються чи не згоджуються з тезою та наведеними аргументами і починають сперечатися з ним, називають "опонент", "супротивник".

Дискусія (лат. - розгляд, дослідження) - обговорення різними індивідами певного суперечливого питання, складної проблеми з метою розв'язання проблеми, спільного пошуку істини, досягнення згоди між учасниками суперечки.

Полеміка (грец. - войовничий) відрізняється від дискусії метою та засобами. Мета полеміки - не досягнення згоди, а перемога над іншою стороною (супротивником), утвердження власного погляду, своєї думки. Засоби, які використовують у полеміці, не настільки нейтральні, щоб з ними погоджувалися всі учасники. Кожен може застосувати засоби, котрі вважає необхідними для досягнення мети, - перемоги над тими, з ким сперечається. Отже, якщо в дискусії потрібно використовувати лише ті засоби, які визнає й інша сторона, то в полеміці кожен вибирає їх сам, без огляду на інших. Відповідно, якщо беруть до уваги різну мету і засоби дискусії та полеміки, то протилежну сторону в дискусії називають "опонентом", а в полеміці - "противником". Однак, поділ суперечок на дискусію і полеміку відносний, теоретично виправданий, але практично в процесі конкретних суперечок він втрачає чіткість, оскільки водночас можуть збігатися мета і засоби дискусії та полеміки (А. Івін).

Суперечка має такі аспекти дослідження: логічний, психологічний, риторичний, лінгвістичний, евристичний.

Логічний аспект виокремлює суперечку як доказування раціональними засобами певних тверджень (тези й антитези) для переконання учасників суперечки, запитально-відповідальний характер суперечки, внаслідок чого може бути здійснено консенсус, прийняте певне рішення, яке задовольняло б усіх учасників суперечки, дана відповідь на питання, що хвилюють людей у певний час.

Психологічний аспект вирізняє суперечку як процес, що здійснюють особистості зі своїми індивідуально-психологічними властивостями (емоції, відчуття, темперамент, мислення, рівень свідомості). Психологічна організація учасників суперечки впливає на процес доказування, стає засобом переконання, спричиняє певний емоційний стан, в умовах якого здійснюють доказування та встановлення об'єктивної істини з питань, що обговорюють. Психологічний аспект має певний вплив у публічних суперечках, коли намагаються навіювати якісь погляди.