Розділ 6. ЛОГІКА НАУКИ

6.1. Предмет логіки науки

Логіка - метод пізнання об'єктивного світу для всіх наук.

Наука логіка, на підставі свого предмета і методів пізнання стосовно інших наук, утворилася як сфера її застосування, сфера інтерпретації різних типів і напрямів логічних досліджень. У цьому значенні логіка - прикладна наука, що отримала назву "логіка науки".

В історичному процесі взаємодії логіки та конкретних наук визначився предмет дослідження логіки науки. Отже, це:

- специфіка об'єкта науки (емпіричні й абстрактні об'єкти, теоретичні конструкти);

- особливості наукового пізнання (рівні та структура наукового пізнання);

- наукове знання (структура наукового знання, критерії науковості знання, формальна побудова систем наукового знання);

- типологія наукового знання;

- наукова мова (об'єктна мова науки та метамова, формалізована й неформалізована мова, фундаментальна і прикладна);

- наукова теорія (принципи та структура побудови наукових теорій, функції, типологія);

- пошук підстав конкретних наук.

У зв'язку зі специфікою науки логіки, що досліджує універсальні форми, закони абстрактно-логічного, раціонального мислення, методи побудови систем знання та формалізації знання, вона постає методом наукового мислення. Це мислення ґрунтується на принципах раціональності, вперше сформульованих ще Арістотелем. До таких принципів раціонального мислення належать: точність, однозначність у вираженні думок, несуперечність, послідовність у міркуваннях, обґрунтованість, строгість і правильність виведення знання, доведеність тверджень на істинність. У науці логіці розроблена процедура реалізації цих принципів раціонального мислення - формулювання правил здійснення логічних операцій відповідно до цих принципів, методи обґрунтування та доведення знання та його перевірка на істинність.

На підставі цих принципів відбувається процес наукового пізнання, процес пошуку істини, результатом якого є наукове знання.

В історичному контексті молена визначити, як той або інший тип логіки (логічної системи знання) виконував методологічну функцію в науковому пізнанні. У межах традиційної логіки, що узагальнювала й систематизувала знання про особливості абстрактно-логічного, раціонального мислення, була розроблена теорія логічного виведення знання (силогістика Арістотеля), що в подальшому трактували як теорію виведення знання в науці. У межах цієї ж логіки були розроблені дедуктивна логіка Декарта й індуктивна логіка Ф. Бекона - логіки наукового пізнання та наукового відкриття.

Р. Декарт трактував дедукцію (дедуктивну логіку) як метод наукового пізнання. її сутність полягає в строгому виведенні з певних вихідних положень (аксіом, принципів, постулатів) нових положень, і якщо вихідні положення істинні, то й вивідне положення також істинне. Дедуктивний метод отримав блискуче підтвердження в математиці. Математика - це дедуктивна наука, де основним методом отримання математичних істин є логічне виведення, а не експеримент. Критерій істинності математичних міркувань - їх логічна бездоганність, точне виконання на всіх етапах міркувань правил формальної логіки (Я. Хромой).

Можливості дедуктивного методу в природничих, технічних й інших науках на сучасному рівні розвитку наукового пізнання визначають на підставі метанаукового та металогічного аналізу методології наукових досліджень.

У природничих науках знання здобувають на підставі спостережень і експериментів. Тут на першому плані історично постала наукова індукція, принципи якої сформулював Ф. Бекон.

Сутність наукової індукції:

- здійснити спостереження за об'єктами, що досліджуються, та провадити експерименти (створити штучну ситуацію для вивчення властивостей певних об'єктів, які не можна вивчити в природних умовах);