Розділ «1.3. Історичний розвиток науки логіки. Виникнення різних типів логіки»

Логіка - наука про суб'єктивний логос.

Наука логіка виникла в Давній Греції. її засновник - давньогрецький філософ і вчений Арістотель (384-382 рр. до н. е.).

Хоча витоки логічного знання простежуються і в творах інших давньогрецьких філософів (доарістотелівський період у розвитку логічного знання), і в творах філософів Стародавнього Сходу, однак саме Арістотель уперше побудував систему логічного знання, визначив основні поняття науки логіки, які відокремлюють сферу абстрактно-логічного мислення ("термін", "поняття", "судження", "умовивід", "істинність", "хибність", "суперечність", "логічний закон", "доведення", "спростування" та ін.), систематизував прийоми міркувань, розробив правила виведення знання.

Наука, створена Арістотелем, отримала назву формальної логіки. Вона своїми специфічними методами досліджує структуру мислення, зв'язки та відношення між структурними елементами мислення, умови досягнення істинності думок у процесі міркувань.

У розвитку науки логіки виокремлюють такі історичні періоди:

- з IV ст. до н. е. і до кінця XIX ст., який отримав назву традиційної (загальна, або арістотелівська) логіки;

- з кінця XIX ст. і до наших днів, він отримав назву математична, або символічна, логіка.

Традиційна логіка - історично перший етап розвитку науки логіки, засновником її, як уже згадувалося, є Арістотель. Предмет її дослідження - універсальні форми та закони абстрактно-логічного мислення, способи виведення й обґрунтування знання (див. 3).

У розвитку традиційної логіки виокремлюють такі етапи: антична та середньовічна логіка.

Антична логіка - історично перший етап у розвитку науки логіки (Давня Греція). Починаючи з IV ст. до н. е., пов'язаний з іменами давньогрецьких філософів Демокріта (460-371 рр. до н. е.), Геракліта (520-466 рр. до н. е.), Парменіда (540- 480 рр. до н. е.), Зенона Елейського (490-430 рр. до н. е.), Сократа (469-399 рр. до н. е.), Платона (428/427-347 рр. до н. е.), Арістотеля (384-322 рр. до н. е.), а також інших представників різних філософських шкіл, які діяли в той період.

Античній логіці притаманні такі властивості:

- визначення логосу як розумної підстави всього існуючого у Всесвіті ("Всім у світі керує логос", - писав Геракліт);

- відокремлення об'єктивного логосу (закон, порядок в об'єктивному світі) й суб'єктивного логосу (закон мислення);

- відокремлення діалектики буття та діалектики мислення і висунення проблеми відображення "діалектики речей у діалектиці понять";

- поступове формування та відокремлення логіки як особливої науки про суб'єктивний логос (суб'єктивний розум в єдності з мовою) і нерозривний зв'язок логіки з іншими частинами філософського пізнання світу (онтологія, гносеологія, епістемологія).

Логічна проблематика формувалася в контексті загально-філософських (онтологічних, гносеологічних, епістемологічних, етичних та ін.) проблем, що висували античні філософи. Наприклад, проблема істини і пошук її об'єктивних критеріїв.

Із відокремленням античними філософами логіки як науки про суб'єктивний логос у Давній Греції сформувалися перші логічні школи - елейська (елеати), мегарська (мегаріки), стоїчна (стоїки).

У розвитку античної логіки виокремлюють доарістотелівський, арістотелівський, післяарістотелівський періоди.

Доарістотелівський період У розвитку античної логіки (висунення логічних ідей і проблем, формування логічної термінології) пов'язаний з іменами вже згадуваних Геракліта, Парменіда, Зенона Елейського, Демокріта, Сократа, Платона і напрямами античної філософії - піфагорійці, софісти.